Моя братова виїхала з дітьми в Німеччину. Брат тримався в Дніпрі до останнього, але коли чутки, що Ніна там закохалася, підтвердилися, повернувся в батьківську хату, з якої я зробила лялечку.
Не знаю як тепер бути з Михайлом. Його ж не виженеш. До того ж, він тут прописаний.
Доброго дня, дорогі читачі. Мене звати Ольга. Мені на сам Великдень виповнилося 47 років. Живу з чоловіком і дітьми в селі, в батьківській хаті.
Мами вже не стало, а ось тато ще допомагає з курочками на господарстві. Є в мене також молодший на 5 років брат Михайло.
Він одружився на дівчині з Дніпра, і там донедавна зятював. У них з дружиною двоє донечок. Ще як мама жила, то вона завжди з татом говорила, що ця хата залишається мені.
Ми з чоловіком дуже багато всього доробили. Поміняли вікна, дах, постелили на подвір’ї бруківку. В самій хаті також гарний ремонт і само собою, меблі.
В мене чоловік майстер на всі руки, тому за все, що не візьметься, все зробить.
Ми двоє працюємо. Я на заправці, за касою стою, а мій чоловік на свого брата бізнесмена працює. Жили ми в мирі і злагоді. Діти навчаються. Та з 24 лютого світ ніби перестав існувати.
Ми допомагали і продовжуємо допомагати нашим солдатам. І молимось за якнайшвидшу Перемогу! Але найбільше ми хвилювалися ще й за брата і його сім’ю, оскільки вони в Дніпрі, а ми, порівняно з ними, в безпеці на Заході України.
Але моя братова довго не думаючи, взяла дітей і чкурнула за кордон. Жив брат в її квартирі, але прописаний був у нас в селі.
Михайло десь місяців сім жив там, аж поки одного дня при розмові з донечками не дізнався, а точніше, не підтвердив, оскільки сам щось давно підозрював, що мама там вже собі знайшла іншу любов.
Той довго не думаючи, забрав всі свої речі і переїхав жити в батьківський дім. Я ж спершу нічого не казала. Але він на роботу йти не хоче. В нього “довідка” з дитинства, говорив, що для нього одного цих державних виплат хватить.
Але ж це смішно, ну тих пару тисяч, на них же не проживеш. До того ж, Михайло мені ті гроші не дає, а десь колись купить буханку хліба чи палку ковбаси.
Можна сказати, що в мене появився ще один рот. Михайло інколи ходить на якісь шабашки, але мене це не тішить.
Я звикла жити лише зі своєю сім’єю, ну і татом, але він мені допомагає, на відміну, від брата. Я не розумію, як тепер маю з ним вчинити?
На вулицю ж його не виженеш, але і жити з Михайлом я довго піл одним дахом не зможу.
В мене одна надія, що Ніна повернеться в Україну і прийме Михайла назад.
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
