Мене звати Зоряна. Я вийшла заміж, коли мені було 22 і я дуже хотіла якнайшвидше стати мамою. Але цікавий стан не наставав. Ми чекали з Романом рік, потім два, три… І лише тоді ми з чоловіком зрозуміли, що потрібно звертатися за допомогою спеціалістів. І почались наші походеньки по лікарях.
Саме в цей час пішла в гору моя кар’єра, тому я могла хоч в офісі не думати про свою важку долю материнства. Я мала можливість з головою зануритися в роботу, відключитися від цих переживань.
Ми пробували всі варіанти, і лише коли мені було 29, лікарі таки допомогли нам з чоловіком здійснити нашу мрію. Я була найщасливішою людиною на світі. Думала, що й чоловік також. Однак через декілька місяців я натрапила на дивне листування чоловіка з колегою по роботі. Я скопіювала її всю, щоб потім спокійно погортати.
Це була молода дівчина, 21 рік (я знайшла її в інстаграмі). Водночас вони разом вже були більше двох років. У спілкуванні вони називали мене не в дуже приємних “тонах”. Я намагалася не приймати все це близько до серця, мені лікарі заборонили нервувати. Тому я зібралася з духом та продовжила читання цієї переписки.
З’ясувалося, що ніхто не переводив мого чоловіка на повний робочий день. Працював він так само, а вільний час просто проводив з цією дамочкою, яка ще, як я з’ясувала, навчалася в університеті.
Але найгірше, що здивувало мене в цій переписці було те, що ця дівчина також при надії. По зворотному зв’язку Романа було зрозуміло, що він надзвичайно радий цій новині.
Я вирішила не спішити, а подивитися, що з цього всього буде дальше. Як тільки мій Роман залишав свій смартфон без нагляду, я миттю заходила в переписку, і дізнавалася всі останні новини.
І ви знаєте, моє передчуття мене не підвело. Ця Анна таки була не готова до ролі мами в такому молодому віці.
Того дня чоловік лише підтвердив все написане. Він прийшов додому “веселий” і з “пінним” в руках. Він був чорніше хмари. Але я його питаннями не турбувала, оскільки все сама прекрасно розуміла. Мені так хотілося позловтішатися, але щоб нічого не розкрити, я пішла в свою кімнату і увімкнула фільм.
Виношувати дитинку мені не було легко, але на світ з’явився чудовий хлопчик, якого я назвала Богданчик. Чоловік мав змогу лише однин тиждень з ним поняньчитися, і при першій же нагоді, коли я більш-менш відійшла після виписки, я вказала Роману на двері.
Він був спантеличений, почувши про мій намір розлучитися. А я просто спокійно повідомила йому, що про все давно знаю, і виправдатися просто не вийде, оскільки в мене були всі скріни з його смартфону. Чоловік зробив здивоване обличчя. А я продовжила. Сказала, що знаю про дамочку “серця”, про те, що вона була при надії, але…
Я все зробила, щоб Роман до мого сина навіть не міг приступити.
Я була налаштована рішуче, тому жодні вмовляння на мене не діяли. Роман засипав мене квітами і подарунками. Благав, дати йому другий шанс, але нічого з цього не вийшло. Ця Анна також його покинула – щось пішло не так!
Ми розлучилися. Роман платить аліменти і все. Я вважаю, що він заслужив по заслугах!
Треба було цінувати те, що мав…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua