Галинка була єдиною і пізньою дитиною, але батьки завжди скупилися на ласку і ніжність для неї. Вони хотіли іншу: активну, непосидючу, впевнену в собі. А Галя любила усамітнитися в кутку і читати книжки. Або мріяти про щось своє.
У старших класах мама з татом відверто говорили, що успіхи Галі їх не задовольняють. Звичайно, вона вчилася непогано, але… Батьки кожен раз перераховували досягнення сусідських дітей, її двоюрідних сестер, синів і дочок колег.
Галя завжди була гірше за них. Як не старалася, шкільних предметів на “відмінно” не “витягувала”. І спортивною чемпіонкою не вдалося стати. Після закінчення школи Галина вирішила вчитися на філолога. Тому що книги – це її справжнє захоплення. З ними вона забувала про свої турботи і проблеми, поринала в іншу реальність.
На той час її батька вже не було. А мати, почувши, яку професію вибрала собі дочка, лише покрутила пальцем біля скроні. Мовляв, що з неї взяти. Незважаючи на несхвалення рідної людини, Галинка успішно закінчила вуз. Влаштувалася працювати в школу. І дуже любила свою роботу. Їй подобалося прищеплювати дітям любов до рідної мови, до слова. Зі своїм майбутнім чоловіком Галина познайомилася на зупинці. Поспішала додому і випадково розірвався пакет.
Картоплини покотилися по тротуару. Роман кинувся їх збирати. Так і розговорилися. Галині її новий знайомий здався ввічливим і турботливим, тому відповіла на його залицяння. А Роман називав її красунею, обіцяв носити на руках і завжди бути поруч з нею. Тому дівчина, якій завжди не вистачало добрих слів і підтримки, була впевнена, що вона нарешті знайшла своє щастя. Казка закінчилася через кілька тижнів після весілля.
Чуйного, уважного Романа ніби підмінили. Він почав дорікати дружину, що вона не так одягається, не те готує, багато часу проводить на роботі. А сам осів дома після того, як його скоротили.
– Я шукаю високооплачувану роботу. Працювати за мінімальну зарплату не буду, – відмахувався від дружини. Вічні сварки, та суперечки… Галині доводилося нелегко. Вона завжди у всьому була винною, а мати з чоловіком об’єдналися проти неї єдиним фронтом. В той день після уроків Галі різко стало погано. Все через те, що вранці мати допікала їй тим, що не могла знайти якісь гроші. Винила в цьому дочку. Хоча Галина навіть не заходила в її кімнату.
– Знаю, що це ти нишпорила по кутах, щоб привласнити мою пенсію! Ніби й рідня, а крaде гроші у мене. Ось і пригріла змію під боком, – Не вгамовувалася матуся. Галина виправдовувалася, як могла, але марно. Від безсилля і відчаю по щоках потекли сльози.
– Тихо! Спортивні новини! – крикнув з кухні чоловік. Він навіть не думав захищати дружину і продовжував насолоджуватися кавою. Мама життя не дає. А в обід у Галини запаморочилося в голові. Їй здалося, що ось-ось знепритомніє. Перелякані вчителі викликали “швидку”. Медики сказали, що їй не добре. Пропонували поїхати в лікарню, але жінка навідріз відмовилася.
На щастя, через пів години медикаменти подіяли і Галі стало трохи легше. – Бережи себе, Галинко. Ти ж ще така молода, – клопоталася біля неї директор Орися Михайлівна. – У тебе ще все життя попереду. Галина тільки зітхнула, тому що їй здавалося, що вона – стара баба. А від майбутнього не очікувала ні радості, ні добра, ні щастя.
– Підемо. Хочеш я проведу тебе додому? – запропонувала чуйний директор. І була вражена, коли почула відповідь. – Не хочу додому, – прошепотіла Галина. Вони говорили довго. Галя виливала свій бiль і образу. На місто впали листопадові сутінки, а по підвіконню застукали краплі дощу.
На прощання Орися Михайлівна обняла Галину і обіцяла допомогти їй, якщо буде потрібно. Галина ж обіцяла подумати над її пропозицією. Як тільки молода жінка ступила на поріг будинку, мама з чоловіком кинулися до неї з претензіями. – Де ти пропадала? Купила продукти? Швидше готуй вечерю, – допитувалися обидва. І ніхто і не думав запитати, чи не трапилося нічого на роботі, як вона себе почуває, чи не хоче вона чашечку чаю.
“Ні, я тут не дочка і не дружина, а так, прислуга”, – подумалося Галині. Вночі їй не спалося: нарешті зрозуміла, що її терпінню прийшов кінець. Кілька днів вона вичікувала нагоди, коли нікого не буде вдома. Спакувала в сумку найнеобхідніші речі, взяла документи і поїхала на вокзал.
Перед тим як сідати в поїзд, вийняла з мобільного телефону карту і викинула її в урну. Уже до вечора Галина була далеко. На пероні її зустріла Анна Максимівна – подруга Орисі Михайлівни, теж директор школи. Вона зраділа приїзду цієї жінки, бо зі школи якраз звільнилася вчителька української мови і літератури. А тут – доля послала хорошого фахівця.
Зовсім скоро Галина відчула, що в цьому маленькому містечку біля гір їй легше дихається. І дуже хочеться жити. Тому вона вдихає повітря, гуляє по тихих вуличках і вчиться посміхатися перехожим. Записалася в бібліотеку і читає багато книг. А вечорами кутається в спокій і п’є трав’яний чай з медом разом зі старенькою бабусею, у якої орендує кімнату. Минуле відступило, і тепер Галині не потрібно завойовувати любов.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – kamendvir
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
