– Після твого куховарства, мамо, мені прийдеться дві години кухню відпуцовувати. Коли ви смажили ці синички, то не могли прибрати іншу пательню з плити? Невже це не зрозуміло, що все буде в жиру?, – сказала мені дочка замість дякую за смачний і корисний сніданок. Єдиний від кого я почула добре слово був зять.
Я вже три роки на пенсії. Донедавна мені було добре. Ми з чоловіком живемо окремо. В нас своя двокімнатна квартира. Я медик і за вислугою літ пішла на заслужений відпочинок.
Я маю деякий підробіток і мені цього вистачало. Чоловік мій донедавна працював, ну а тепер також осів дома. І ви знаєте, я зрозуміла, що зі своїм Іваном вже не витримую.
Просто чоловік нічого не робить тільки скаржиться. Все йому не підходить. То пенсія замала, то рахунки за світло і воду завеликі, то борщ не надто червоний, то його щось коле, а я не реагую, а як медик повинна.
Але я теж хочу спокою. Я все життя кручуся як білка в колесі. Я також хочу і мрію про відпочинок.
Ми з Іваном виховали двох донечок, які вже давно створили свої сім’ї і подарували нам аж п’ятьох онуків.
Коли чоловік ходив га роботу я жила як королева. Я ходила з подругами в кіно, театр чи просто на каву. А тепер я вічна служниця в чоловіка.
Я не думала, що Іван на старість літ стане таким прискіпливим, а точніше, нудним.
Ось я взяла собі за звичку виїжджати з дому на пару днів чи тиждень до одної чи другої дочки.
Але ви знаєте, і там мені не раді.
Я не знаю як так вийшло. В дитинстві і Олена І Ірина були дуже схожі і не тільки зовнішньо, а й за характером. Ну а тепер все якось змінилося.
Чи то життя так ними управляє чи що.
Я коли приїжджаю до дітей то ніколи не сиджу без діла. Я стараюся бути корисною. Я гуляю з онуками, зі старшими роблю уроки, з молодшими ми малюємо чи витинаємо. Також я готую їсти, бо і зяті і донечки на роботі допізна.
Недавно, коли я була в Ірини, старшої дочки, то надумала на сніданок посмажити всім сирнички.
Я прокинулась перша, закрилась на кухні, щоб нікому не заважати і робила своє діло.
Але як тільки Ірина увійшла на кухню то почала обурюватися через сковорідку. Просто в неї їх дві: менша і більша.
Я на одній смажила, ну а друга знаходилась поруч.
– Вона вся в живу, мамо. Невже не можна було її прибрати. Тепер будеш мити дві, – з нервами скинула пательню у раковину Ірина.
Мені так стало неприємно. Замість дякую я відчула на собі ось таку реакцію.
Подякували мені лише онуки і зять.
– Ірина так готувати не вміє. О, поки ви у нас, може навчите?, – сказав зять, але погляд дочки говорив сам за себе.
Вона не рада бачити мене в гостях.
Тому за деякий час зі схожим візитом я направилась в Хмельницький до молодшої Оленки.
Ви знаєте, я б і хотіла їм щось приготувати, але на кухні дочки навіть немає де ложки притулити.
Олена раніше така не була. Мабуть, з появою третьої дитини вона не встигає.
Я дві години прибирала, щоб трохи просвітлилося на тій кухні, а коли на п’ятнадцять хвилин вибігла за продуктами в магазин, то застала колишню квартиру.
Вся плита в жирі, пательні чистої нема. Все якось дуже дивно було мені.
Розчарована усім побаченим я повернулася додому, а тут чоловік, який весь час бурчить.
Я не знаю куди маю подітися. Діти мене не раді бачити, а дивитись дома на бурчуна-чоловіка я також не хочу.
Як бути? Чи заспокоїться мій чоловік? Чи це так старість проявляється? Хоч бери і десь на заробітки тікай, лиш би нікого не бачити…
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
