Як тільки Лук’янчику виповнилося три роки, я влаштувала його в садочок, а сама вирішила повернутися на роботу. Після підвищення кваліфікації я нарешті прийшла в офіс, в якому так давно не була. Перше, що привернуло мою увагу, був букет на моєму столі, і чужа дамська сумочка. А через декілька хвилин двері відчинилися, і я побачила свого чоловіка за руку з видною паняночкою. – Я давно хотів з тобою поговорити!
Наталя була справжньою жінкою, яка присвячувала весь свій час сім’ї. Вона була справжньою берегинею вогнища. Будинок, квартира, автівки, син — загалом про що ще мріяти?
Коли на світ з’явився син, Наталя одразу вирішила, що хоче бути ідеальною мамою. Вона хотіла присвячувати йому кожну хвилинку свого часу, щоб він не був обділений увагою, як вона в дитинстві. Син був довгоочікуваним, тож такі наміри були виправданими. Мамочка кружляла в турботах і не помічала, як швидко мчить час. Ось уже рік, другий, третій… Настав час виходити на роботу.
Вони із чоловіком працювали на одній фірмі. І ось увечері Наталя повідомила чоловіка, що хоче вийти на роботу. Андрію не дуже сподобалася ця ідея, хоча він не став зупиняти дружину.
Наталя пройшла курси підвищення кваліфікації, бо за роки декрету трохи деградувала і влаштувала сина в садок. Душа вимагала самореалізації, і жінка рвалася через терни до зірок. Коли вона прийшла до офісу, помітила на своєму місці чужу жіночу сумочку. А у вазі стояли квіти, такі знайомі – подібні букети їй постійно дарував чоловік. Буквально за кілька хвилин на горизонті з’явився її чоловік та нова бухгалтерка. В обіймах. Удвох.
Чоловік декілька хвилин мовчав. А потім сказав: “Я давно хотів розлучитися”. Наталя зрозуміла, що вона стала третьою зайвою. Влаштовувати “бурю”не стала — пішла тихо й гордо.
Наталя не пам’ятає, як вона опинилася вдома. Дорогою заскочила до ресторану і замовила “червоненького”. Їй було так прикро, що ком у горлі не давав вдихнути. Жінка не розуміла, чому чоловік так з нею вчинив.
Уляна, її найкраща подруга, примчала за першим покликом. Вона забрала сина, захопила ще “червоненького” та приїхала рятувати подругу.
– Я для нього все робила, а він… — крізь сльози промимрила Наталя.
– А він така “людина”, і тут нічого не поробиш! Гаразд, перестань лити сльози. Зараз придумаємо план, як йому “віддати”, з’явиться ще один третій зайвий.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua