fbpx
життєві історії
Як тільки малюк з’явився на світ, а я змогла взяти телефон до рук – подзвонила чоловіку. Пам’ятаю як сьогодні той день. Рідко дзвоню по вайберу, а тут думаю, треба ж показати, якого богатиря Андрій має. Та реакція була геть не така, якої я очікувала. Виявляється, він вже все знав, і не тільки він, а й усі наші родичі. До сьогодні тримаю образу на свекруху, що вона не притримала язика за зубами. Я вважаю, це негарно з її боку

Як тільки малюк з’явився на світ, а я змогла взяти телефон до рук – подзвонила чоловіку. Пам’ятаю як сьогодні той день. Рідко дзвоню по вайберу, а тут думаю, треба ж показати, якого богатиря Андрій має. Та реакція була геть не така, якої я очікувала. Виявляється, він вже все знав, і не тільки він, а й усі наші родичі. До сьогодні тримаю образу на свекруху, що вона не притримала язика за зубами. Я вважаю, це негарно з її боку.

Вдень 25 липня мене виписали з пологового будинку, сказавши, що все буде добре, чекайте дня “Х”. При цьому після огляду сказали, що ходити мені ще 2 тижні мінімум.

Після обіду я опинилася вдома, а під ранок все почалося. Я до останнього відмовлялася вірити в те, що це не тренувальні.

Я ж повинна ходити ще 2 тижні! Коли сумнівів зовсім не залишилося, я швидко зібралася, і Андрій повіз мене в лікарню.

Дорога у нас не дуже тоді була, підстрибували на кожному метрі. В якійсь момент стало дуже важко, і на черговий ямі я нормально так “дала про себе знати”. І тут мій чоловік видав: “О, вже щось схоже! А то тихо якось! ” Уявляєте?

Залишивши мене в лікарні, Андрій мій подзвонив через годину і запитав, спокійно так, як ні в чому не бувало – “ну що ти робиш?” (до появи на світ маляти, до речі, як потім виявилося, на той момент залишалося менше пів години).

Знаєте, що я відповіла? Що, читаю книжку і кинула слухавку. Нерозумно і по-дитячому, але тоді було дуже важко, хотілося інших слів.

Знаю, що Андрій переживав і хотів як краще, але… Я тоді зрозуміла, що чоловік там мені точно не потрібен.

Остапчик (так ми вирішили назвати синочка ще дома) з’вився на світ години через 2 після прибуття в лікарню. Потім принесли телефон, і я стала телефонувати Андрію.

Я не пам’ятаю, що він говорив, тому що виявилося, що він вже в курсі, як все пройшло, яка вага і все інше.

Я так чекала цього моменту, думала, як скажу, була впевнена, що так скоро він не очікує. А тут такий облом.

Було не просто прикро, було сильно прикро прям до сліз! Але це ще не все. Я стала телефонувати мамі, тітці, подружкам. Знали всі! Абсолютно!

Виявилося, після того, як він відвіз мене в лікарню, він розповів батькам. І його мама, мабуть, кожні пів години телефонувала і дізнавалася, як там.

І як тільки дізналася, одразу ж вирішила першою сина привітати. А він уже сповістив всіх інших.

До сьогодні не розумію, навіщо вона так зробила, адже мала розуміти, що мені хочеться самій.

Не можу відпустити, чіпляє до сьогодні, хоч і минуло 10 років і після цього привела на світ ще трьох, про які повідомляла сама.

А ви б образилися в такій ситуації на свою свекруху, чи все ж мамочка перебільшує?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page