fbpx

Як тільки мама чула, що в мене з’являвся залицяльник, миттю починала плакатися. – І як ми без тебе з Володею жити будемо. Ти ж розумієш, він без тебе пропаде. Я ж то вже не молода, з кожним днем з ним справлятися все важче. – А я то тут до чого, мамо? Це твій син. Мені вже 32, я сім’ю створити хочу, а не вічною доглядальницею для брата бути. – Сказала, а саму совість мучить. – Ти ж знаєш, які всі чоловіки. Тобі батька мало було? На мої ж граблі наступити хочеш? 

Як тільки мама чула, що в мене з’являвся залицяльник, миттю починала плакатися. – І як ми без тебе з Володею жити будемо. Ти ж розумієш, він без тебе пропаде. Я ж то вже не молода, з кожним днем з ним справлятися все важче. – А я то тут до чого, мамо? Це твій син. Мені вже 32, я сім’ю створити хочу, а не вічною доглядальницею для брата бути. – Сказала, а саму совість мучить. – Ти ж знаєш, які всі чоловіки. Тобі батька мало було? На мої ж граблі наступити хочеш?

-Так, я дні рахую, – каже Орися подрузі, – квартиру звичайно можна було б взяти в оренду, але так вже зовсім незручно. А заміжжя – резонне довід, щоб змінити життя. Так, мою. Так, я віддаю собі звіт, що цим кроком я погіршується життя власної матері. Але я вибираю себе.

Орисі 32 роки, не юна дівчина, працює, дітей немає, як і минулих шлюбів і більш-менш довгострокових стосунків. Ні, із зовнішністю у молодої жінки все в порядку: подруги заздрять, що навіть косметика їй не потрібна, від природи яскрава.

І з характером все нормально, завищених вимог до обранців не пред’являє. А особисте життя чомусь не клеїться.

-Брат Андрій молодший за мене на 8 років, – розповідає Орися, – народився він цілком здоровим, а потім якийсь вірус…

Підсумок: відставання в розвитку, інтелект в 24 роки у хлопця на рівні 12-ти річного підлітка. Батько Орисі і Андрія витримав недовго. Поїхав в інше місто, завів нову сім’ю. Матеріально він свої обов’язки виконував. В рамках аліментів.

– Навчалась на заочному, – згадує Орися, – довелося працювати піти відразу після школи, оскільки мамі потрібна була допомога. Тоді брата навіть одного залишити не можна було. Як дитина: сірники, ліки, розетки – все ховали і закривали.

Мама працювала, з Андрієм сиділа бабуся. Але 10 років тому її не стало і мама була змушена звільнитися, щоб доглядати за сином, тому Орися вже 12 років – основний годувальник. У неї це виходить. Після закінчення універсиету вдалося влаштуватися на хорошу роботу.

-Не знаю, – говорила мама, – що б я без тебе і робила, ти – моя єдина надія і опора.

– Андрійко володіє навичками самообслуговування, – каже Орися, – цілком може виконувати і частину домашньої роботи, і навіть такі люди працевлаштовуються. Зрозуміло на некваліфіковану роботу. Мамі навіть пропонували влаштувати його двірником. Куди там!

– І що він напрацює, – відмахнулася мама, – його там будуть ображати. Не дозволю. Нам вистачає, нехай Андрій дома буде, зі мною.

Звикли жити скромно за роки. Але вистачало завдяки Орисі. Чи думала мама, що дочка має право на своє життя і свою сім’ю?

Думала, – вважає Орися, – і панічно цього боялася. Постійно намагалася припинити будь-які мої стосунки з протилежною статтю. Розповідала гидоти про моїх знайомих молодих людей, складала, брехала.

А ще прищеплювала дочці почуття провини, вселяла, що саме Орися зобов’язана піклуватися про брата.

-Він твоя найрідніша людина, – говорила мама, – мене не буде, саме ти зобов’язана піклуватися про брата. Як ми без тебе? І навіщо тобі чоловік? Штани прати? Поглянь на мене. Батька згадай. Скільки розлучень навколо, коли жінки тільки нещасними залишаються, та ще й з дітьми. Ми не потягнемо з тобою ще одну дитину. У нас Андрійко на руках.

-Років 26 мені було, – згадує Орися, – коли я спробувала вирватися. Так, у мого нареченого не було свого житла, орендували б, зараз багато через це проходять, як і через іпотеку.

-Яка іпотека, – мама ридала, – яка квартира? Ти гроші будеш чужим людям віддавати або переплачувати банкам? А ми як же? Мені з Андрієм голодувати? Уж, якщо приспічило заміж, живіть з нами, я Андрія в свою кімнату переведу.

Квартира двокімнатна. До цього брат жив в окремій, а Орися з мамою в одній кімнаті.

-Я піддалася на цей мамин шантаж, – каже Орися, – Уговорила нареченого пожити з моїми хоча б до того моменту, як ми назбираємо на перший іпотечний внесок. І що з цього вийшло?

Нічого доброго. Наречений Орисі витримав півтора місяці, і кожен день намагався умовити дівчину піти. Життя з тещею, хоч ще і не стала офіційною – було важким.

-Все щось не так, – каже Орися, – дрібні докори, причіпки. Мама грамотно зіштовхувала нас лобами. Я винна, звичайно я. Але відносини наші погіршилися, не вийшло нічого.

-Бачиш, – переможно говорила мама засмученій дочці, – одні неприємності від чоловіків. Був і загув. Перших труднощів не виніс. Добре хоч, що ти не при надії. Ні, твоя доля така, заспокойся вже. У нас Андрій є.

-А я почала тихо не любити маму, і брата, – каже Орися, – мучилася почуттям провини і нічого вдіяти з собою не могла. Подруги заміж виходили, дітей народжували, а у мене все мимо.

-Як ми без тебе у вихідні, – дивувалася мама, якщо Орися збиралася кудись поїхати з друзями, – Андрій ж постійно в нагляді потребує. Це мені ні помитися, ні в магазин не відійти?

-А він не потребував, – впевнена Орися, – просто мама його розпестила за роки. Мало не з ложечки кормила, допомагала одягатися. Мене це сильно дратувало.

З Володимиром Орися познайомилася на роботі, зустрічалися таємно від її мами, таємно подали і заяву.

Я не витримала, сказала, – каже Орися, – що в кінці вересня у мене весілля і я йду.

– Знову? – обурилася мама, – І куди зібралася? А ми? Живіть з нами, якщо вже так.

Жити з чоловіком разом з мамою і братом в плани Орисі і Володі не входило. Дівчина пам’ятала, чим закінчилася її перша спроба. Та й у Володі є своє житло, спадкова двокімнатна квартира. Хто ж від свого піде до тещі?

-Він там ремонт зараз робить, – каже Орися, – тимчасово живе у своєї мами. Тому я відразу до нього і не перейшла. Але атаки мами і її шантаж, і спроби тиснути на жалість і дочірнє почуття обов’язку мені все важче витримувати.

Давай у моєї мами поживемо, поки ремонт не закінчений? – запропонував нареченій Володя, – Вона все розуміє, в цьому немає нічого незручного.

-Ти готова жити з чужою тіткою, аби не з нами? – висловилася мама, – Ти ще безпринципніша, ніж я думала. Кинути мати у важкій ситуації, кинути єдиного брата. І не в грошах справа. Я старію, мені все важче доглядати за Андрієм.

-Мамо, – намагалася пояснити дочка, – у мене своє життя може бути чи ні? Я розумію, що ні ти, ні брат не винні в тому, що він такий. Але і я не винна. І не треба за ним так вже доглядати, він прекрасно може все сам.

-Правильно, – підтримує подруга, – дітям ти своїм будеш повинна і зобов’язана. А не братові. Тебе просто перетворили на обслугу Андрія. Біжи. Та хоч до свекрухи поки біжи, швидше удвох ремонт доробите в двійці Володі.

Давай-давай, – “напучує” мама, – повернешся, підібравши хвіст. Ось побачиш.

-Дістало, – чесно каже Орися, – сил немає. Але і совість теж мене мучить, від почуття провини. Мені роками говорили, так просто не відбудешся.

Що думаєте про ситуацію?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page