Як тільки мій телефон почав вібрувати, а за ним почалась музика, яку я поставила на “чужі”, незнайомі мені номери, в середині мене щось затріпотіло. Якось відразу було зрозуміло – справи погані. Та я не стала зволікати, і тихенько, але доволі впевнено сказала: “Алло”. На тому боці почувся, як на диво, тендітний і злегка тремтячий голос жінки. – Алло! Скажіть, будь ласка, а ви Клава? – Як добре, що ми все аки вияснили цю дивну ситуацію.
Дивний звичайно видався у мене ранок…
У понеділок рано вранці пролунав дзвінок, він мені відразу здався якимось боязким і тривожним. Ось навіть на телефоні так буває, дзвінки не відразу спрацьовують, а якось інакше і ти сприймаєш цю нотку.
– Алло, – відповіла я на дзвінок.
Знайомий співробітник банку попередив, що на незнайомі номери потрібно відповідати тільки “алло”, а не “так”, а то запишуть і будуть шахраювати з моїм “так”.
– Алло, – тихо і вкрадливо повторили на тому кінці.
– Я вас слухаю, – не терпілося мені, – я ще лежала в ліжку і не збиралася вставати.
– Вас Клава звуть?
Я здивувалася
– Ви в телефоні мого чоловіка записані як Клава в червоному.
Я намагалася зрозуміти, що хоче від мене ця дама і, причому тут якась Клава.
– Я думаю, ваш чоловік помилився номером, я не Клава, вибачте, до побачення.
– Зачекайте, – стало зрозуміло, що дівчина плаче, – не вішайте слухавку.
Я зітхнула, мені не хотілося проводити свій ранок, розмовляючи з ревучою особою.
– Що любить Ваш чоловік з їжі, – запитала я. Вірний спосіб зупинити жіночий плач – перевести тему.
– Сирники.
– Так-ось, – протягнула я, – а з одягу щось червоне у вас є?
-Ні, – відповіла дівчина.
– Терміново купіть щось червоненьке і йдіть готувати сирники. Чоловікові сподобається, – випалила я і повісила слухавку.
Сон не йшов. Я тепер думала, що за дівчина, які такі сирники і хто така Клава в червоному,… в червоному дизайні…
І тут мене осінило! Минулого тижня в чаті я побачила оголошення якогось Остапа, який скуповує старі ноутбуки, комп’ютери і комплектуючі, а у мене якраз валялась клавіатура з червоним підсвічуванням. Я і пропонувала йому її купити.
Я набрала телефон, з якого мені дзвонили.
– Так, – сказала вона, все тим же меланхолійним голосом.
– Я згадала, ваш чоловік хотів купити у мене клавіатуру з підсвічуванням, червоним… і поклала слухавку.
Совість моя була чиста. Тепер можна вставати і радіти новому дню.
Ну не анекдот, скажіть?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!