Спадщина за заповітом бабусі виявилася для мого чоловіка справжнім випробуванням. Як тільки ми переїхали з ним у квартиру бабусі Галини, свекруха згадала молодість. Я щодня чула про те, що я зіпсувала Назарчику життя, адже він міг одружитися з жінкою молодшою за мене і з майном. Тож коли ми вже збиралися робити ремонт, мама чоловіка покликала сина на серйозну розмову. Сказала йому, щоби розлучався зі мною, інакше квартиру він не отримає. Я такого навіть у сні уявити не могла.
Чесно кажучи, я зі свекрухою Лідією Артемівною я ніколи особливо не ладнала. У студентські роки мій чоловік зустрічався із забезпеченою дівчиною з інтелігентної родини. Ось вона була ідеальною партією для нього. А тут я, дівчинка з неповної сім’ї, у якої тато працює на заводі. Я рано почала працювати, щоб допомогти батькові зводити кінці з кінцями. Пізніше тато знову одружився, а я пішла з дому у самостійне плавання.
Якийсь час я жила з хлопцем, потім ми розійшлися. Я познайомилася із нинішнім чоловіком. Він уже збирався одружитися зі своєю однокурсницею, але весілля не відбулося. Це і був мій Назар. З того часу свекруха мене не злюбила.
Спочатку я намагалася якось налагодити стосунки з лідією Артемівною, але згодом зрозуміла, що це безглуздо. Тож я змирилася.
Весілля у нас з Назаром було скромне, без батьків. Мій тато кудись поїхав зі своєю дружиною, мама чоловіка не захотіла завітати на захід. Були лише близькі друзі та бабуся чоловіка Галина Степанівна. Вона його дуже любила і до мене добре ставилася. Тоді вона сказала, що з першою нареченою Назара нічого б хорошого не вийшло. Вона хотіла, щоб чоловік постійно носив гроші, а він же не ішак. Потім вона сказала, що у нас попереду світле майбутнє і що вона заповідає онукові свою квартиру, де ми зможемо разом жити.
Після весілля ми з’їхали на орнедоване житло. Лідія Артемівна розповідала всім, що в нас ніколи дітей не буде, а якщо будуть, то добрими людьми вони не стануть через мою спадковість. Зрозуміло, що до нас у гості вона не приходила. Тільки Назар іноді відвідував свою маму, а додому щоразу повертався засмучений.
Свекруха постійно йому щось про мене говорила, а він виправдовувався, казав, що я хороша порядна людина.
Недавно не стало бабусі мого чоловіка, і почався справжній триллер. Спочатку мені заборонили з’являтися на прощанні, це ж мама свекрухи. Всі гості та рідні налаштовували чоловіка проти мене. Мовляв, він став завидним нареченим із такою спадщиною, а я – порожнє місце.
Мама Назару сказала, що якщо він не розлучиться зі мною, то жодної квартири йому не бачити. І щоб ми не думалинавіть переїжджати туди разом, інакше вона позбавить сина спадщини. Потім Лідія Артемівна зрозуміла, що говорити з нами марно, і заявила, що якщо він так хоче жити зі мною, то нехай і далі винаймає квартиру.
Так і вирішили, свекруху не переконати. Мені, звичайно, сумно, але щоб так обійтися з рідним сином, а головне, чому? Це якою мамою треба бути?
До слова, я наразі при надії. Я не знаю, чи варто Назару боротися за спадщину, чи подарувати квартиру мамі, хай заспокоїться? А ми вже якось справимося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
