Як тільки ми з Валерою добудували свій будинок, мої батьки стали дивно поводитись. Я їм, звісно, дуже вдячна за фінансову допомогу, але вони не одні увійшли в наше становище. Спершу мама чоловіка нам грошенят підкинула. – Діти, я розумію, вам не легко. Тому вирішила продати будиночок з ділянкою, що залишився від моєї мами. Вам, молодим, потрібніше, – сказала того дня Галина Ярославівна.
Коли я вийшла заміж за Валеру, я була дуже щаслива. Ми спочатку із Валерою купили квартиру в іпотеку. А потім Боженька подарував нам красунечку донечку.
Коли Кіра підросла, ми зрозуміли, що нам дуже мало місця в однокімнатній квартирі, і тоді ми вирішили, що нам потрібно купити хоча б невеликий будиночок для початку. Ми б там жили, поки збудуємо собі добрий будинок — будинок нашої мрії.
Так ми з Валерою і зробили. Ми купили невеликий будиночок і поруч почали будувати свою мрію. Ми не їздили відпочивати і ми у всьому собі відмовляли.
Усі гроші, які нам вдавалося заробляти, ми вкладали в будівництво. Ми залили фундамент. А потім нам дуже допомогла свекруха. Галина Ярославівна продала будинок, який дістала у спадок від своєї мами. І всі гроші вона дала нам.
За ці гроші ми збудували коробку, вистачило грошей навіть на дах. Але поки що в будинку жити було не можна.
В цей час ми стали батьками ще й синочка. Весь материнський капітал ми також вклали у будівництво будинку. Ми постелили лінолеум, зробили чорнове оздоблення, але на подальше будівництво у нас грошей не було.
Потім мої батьки запропонували допомогти нам. Ми погодились. Я вважала, що все добре. Адже свекруха нам допомогла грошима.
І ось батьки допомогли нам добудувати будинок. Ми переїхали і стали в ньому жити.
І тут я раптом помітила, що мої батьки стали поводитися дуже дивно. Вони почали приводити до нас у будинок своїх знайомих та друзів. Вони показували всім наш будинок і вели себе так, ніби вони господарі цього будинку.
Нам це дуже з чоловіком не подобалось. Щоб усе не закінчилося “бурею”, ми просто поставили на хвіртки замок, а ключі моїм батькам не дали.
Ми пояснили їм, що хочемо жити своїм життям, і цей будинок належить нам, незважаючи на те, що вони допомагали його будувати.
Зараз мої батьки приходять тільки в гості та поводяться нормально. І тому ми завжди раді їх бачити. Як же добре, що вони зрозуміли і не стали з нами сперечатися.
Фото ілюстративне
