Як тільки Мирослав переступав поріг квартири в сторону роботи, в ній назрівали “бурі”, які не згасали до пізнього вечора. Того дня Маруся здалася, і вирішила поговорити з чоловіком начистоту. Їй було байдуже, що Ірина Іванівна його мати. Так більше тривати не могло. Та “коник”, який “викинув” Мирослав, був ще тим…
Маруся з самого дитинства мріяла зустріти гідну молоду людину, успішно вийти заміж, стати мамою і створити міцну щасливу сім’ю.
Але, на жаль, у житті все сталося зовсім інакше. Сімейне життя не ладналося. Причиною цього стала невгамовна свекруха. Саме через Ірину Іванівну молоді подали на розлучення. Ситуація виявилася настільки критичною, що іншого виходу просто не знайшли. У свою чергу, жінка щиро вважала, що все робила правильно і ні в чому не була винна. У всіх гріхах вона звинувачувала виключно Марусю.
Вона звинувачувала дівчину в тому, що та не хотіла прийняти дитину чоловіка від першого шлюбу. Звинувачення Ірини з боку здавались абсолютно дивними та недоречними, але жінка наполягала на своєму. На жаль, її завзятість перемогла, а молода сім’я розпалася.
Справа була така. Маруся виховувала синочка, якого звали Антоном. Колись по молодості років, вона привела його на світ. Малюк був міцний та здоровий. Почала працювати, піднімати дитину на ноги. На особисте життя практично не вистачало часу. Але одного дня вона зустріла Мирослава і закохалася в нього з першого погляду. Вони переїхали в трикімнатну квартиру до нього понад п’ять років тому. На той момент Мирослав уже більше року був розлучений.
Від першого невдалого шлюбу він виховував чарівну дівчинку Єву. Спільними зусиллями працювали разом виплачували іпотечний кредит. Мирослав після розлучення втратив усе. Залишилася на виховання лише одна дочка. Квартира та автомобіль перейшли колишній дружині. Спочатку дівчинка жила разом із мамою.
Тривало це до того моменту, поки колишня дружина Мирослава не знайшла собі нового залицяльника. З вітчимом дівчинка не знайшла спільної мови і почала витворювати неподобства. Вирішили відправити дівчинку на виховання до батька. На початку стосунків Мирослав одразу розповів усю правду Марусі про своє минуле. Молодята вирішили, що спільні діти їм ні до чого. Мирослав виховував свою дитину, а Маруся – свою.
Коли Маруся ближче познайомилася з донькою Мирослава, то одразу знайшла з нею спільну мову та потоваришувала. Жінка завжди мріяла мати власну доньку. Вона була впевнена, що вони уживуться всі разом під одним дахом. Інакше й бути не могло, адже доросла жінка неодмінно знайшла б підхід до десятирічної дівчинки. Дитячу кімнату розділили на дві частини та стали обживатися. Щоправда, під спільним дахом стали жити не вчотирьох.
П’ятою присусідилася свекруха Ірина Іванівна. Жінка була свято впевнена, що Маруся неодмінно буде робити капості дівчинці. Чому вона так міркувала, дівчина довго не могла зрозуміти. Маруся вважала, що свекруха веде себе дивно. Жінка у свою чергу щоразу намагалася нібито “присікти несправедливість” щодо Єви, тому завжди і скрізь сунула свій ніс. Поведінка у жінки часом була надто дивною.
Вона бігала по квартирі з рулеткою та міряла дитячу. Коли побачила, що половина Антона більша на цілу половину квадратного метра, то закочувала “бурю”. Потім приймалася рахувати кількість вареників у тарілках у дітей. Ірина прискіпливо нишпорила по всій території і раз у раз прискіпувалась до всього, що її оточувало. Ірина, не втомлюючись, вичитувала Марусю по дрібницях.
То зошити не такі у дівчинки, то зубна щітка стара і пора б прикупити нову. Жінка постійно обурювалася з будь-якого питання і дорікала Марусю. Ставлення свекрухи досяг точки кипіння, і вона почала вимагати розлучення. Жінка мріяла, щоб Маруся залишила помешкання разом зі своїм сином назавжди. Мирослав, коли дізнався, про що мріє його мама, лише розсміявся у відповідь.
Він твердо був упевнений, що в його сімейному житті все складеться благополучно і про ніяке розірвання шлюбу не може бути й мови. З кожним днем ситуація набирала обертів, а взаємини між близькими ставали дедалі гіршими. Щойно Мирослав переступав поріг квартири та вирушав на роботу, то одразу починалися “бурі”, що тривали до самого вечора. Одного дня Маруся просто не витримала і заявила, що має намір подати на розлучення. Вона більше не могла терпіти таке прискіпливе ставлення Ірини до себе.
Коли Маруся повідомила про свої наміри чоловіку, то виявилося, що він був на боці матері. Виявляється, Ірина напередодні переговорила із сином, і всі слова Марусі перевернула з точністю навпаки. Панночка зрозуміла, що домагатися справедливості в цій родині марно. Головне, що Ірина була цілком задоволена, адже вона домоглася свого і зруйнувала благополучну молоду сім’ю. Маруся лише сподівалася, що в майбутньому буде обачнішою, і обов’язково зустріне свого принца на білому коні.
А як ви вважаєте, Маруся прийняла правильне рішення, що так швидко здалася та подала на розлучення? Чи варто було ще трішки поборотися?
Фото ілюстративне
