Як тільки наше життя наладилося, пішли з життя батьки. Вони ще раніше заповіли свій будинок нам з братом – все порівно. Та Антон вирішив все перекрутити на свою користь. – Галю, у тебе ж одна дитина, так? А у мене троє! Сама зрозумій, мені потрібно більше житлоплощі ніж тобі. – Як ти можеш йти проти волі батьків? Вони ж при здоровому глузді так розпорядилися? – І тут все й почалось.
Наші батьки збудували великий будинок у селі. Вони з любов’ю його облаштували і облаштували ділянку. На дворі у нас і квітник розкішний, і город, і плодові дерева, і зона відпочинку. Згодом це село майже злилося з містом, і тепер на нашу малу батьківщину бігають маршрутні таксі.
До недавнього часу ми дружно жили всією компанією. Щоліта до батьків приїжджав брат з сім’єю, і ми з чоловіком і сином. Будинок став улюбленою дачею, де завжди було весело і багатолюдно. Восени ходили за грибами та робили домашні заготовки, взимку каталися на лижах, влітку купалися і влаштовували пікніки.
Але, на жаль, батьки були вже старенькі, тому минулого року вони нас покинули. Міцний добротний будинок і досить велику ділянку вони заповідали так, як вважали справедливим – все розділили навпіл.
Здавалося б, живи і радій. Ну, в крайньому випадку, будинок і ділянку можна парканом і перегородкою розділити навпіл, і ніхто не буде заважати. Скільки в селах таких будинків: на одній половині одні господарі, а на іншій – інші. Але Антон розсудив по-іншому.
У мене один син, а у нього троє дітей, і він вважає, що йому мало дістатися дві третини будинку і ділянки, тому що онуків більше. Я намагалася пояснити йому, що це – рішення батьків, і ми не маємо права їх засуджувати за це. Але Антон уперся, образився, перестав спілкуватися.
Спочатку зовсім не їздив на дачу. Нам з чоловіком одним важко утримувати і будинок, і ділянку в порядку. А тепер брат і взагалі заявив, що вступить у спадок, оформить документи і продасть свою половину першому зустрічному, тому що йому потрібні гроші.
На мій погляд, це – зрада по відношенню до батьків. Вони так любили цей будинок! Я запропонувала, в крайньому випадку, продати дачу нам. Ну, візьмемо ми з чоловіком кредит і по частинах виплатимо вартість. Але ж ні, він, бачте ображений, тому мені продавати нічого не хоче.
Начебто, є якийсь закон, що спочатку треба отримати відмову від сусідів, а потім вже продавати чужим людям. Але, здається, це стосується тільки кімнат у комунальних квартирах. А я як уявлю, що на улюблених маминих грядках будуть копатися зовсім чужі люди, мені так важко на душі стає. Не знаю, як брата умовити?
І родинні зв’язки руйнуються, і рідна домівка в чужих руках в занепад прийде.
Які слова знайти, щоб не втратити брата, зберегти добрі стосунки? Може, подарувати йому частину від нашої половини? А якщо він потім все разом продасть?
Важка ситуація, тому прошу вашої поради.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
