Ми коли весілля з Володею відгуляли, то жити ми пішли до його мами. Володя у батьків єдиний син, а в мене ще два молодші брати залишилися.
Батьки Володі давно розлучені. Наскільки я знаю, свекор мій, якщо його так можна назвати, живе і навіть має дружину і дитину в Чехії, куди поїхав колись давно працювати.
Але я не про це.
Свекруха моя жіночка видна. Завжди при параді. Я ще в той час гель-лаком не користувалася, а вона вже на дім до якоїсь дівчинки ходила.
Завжди вона з макіяжем, а зранку накладала патчі, щоб мішків під очима не було. Я сама з села і нам було не до цього, тому я дивилася на Андріану Григорівну, як на музейний експонат.
Тому й не дивно, що така красуня ходила без чоловіка не довго.
Андрій Степанович на п’ять років від свекрухи молодший, але це коханню не завадило.
Два роки вони жили разом у Андрія Степановича, а після він зробив моїй свекрусі пропозицію.
В день їх розписки ми зробили нареченим невеличке свято, куди були запрошені найближчі друзі та родичі.
В нас з Володею народився син, а через два роки і дочка. Жили ми в трикімнатній квартирі свекрухи.
Одного дня ми заговорили з чоловіком, що було б добре купити власне житло, бо діти підростають і взагалі, ми хотіли жити в іншому районі міста.
Як тільки про це дізналася Андріана Григорівна, то почала вмовляти нас відкупити її ж квартиру.
– Я вже там жити не планую, а гроші нам знадобляться, ми плануємо з Андрійком в подорож рвонути. Ми обоє мріємо побачити Францію і не тільки.
Ми довго обдумували пропозицію свекрухи і врешті решт погодилися, бо знаємо тут кожен куточок.
В своїй квартирі ми потихеньку змінювали все під себе. Зробили дитячу, спальню і вітальню, де приймали гостей. Свекруха ж незважаючи ні на що, була прописана в нас, бо там щось на тій темі вони з Андрієм Степановичем не зійшлись.
І ось пів року тому одного ранку я застала таку картину: моя свекруха з двома торбами постала на нашому порозі.
Щось там в них з Андрієм пішло не так. Як я зрозуміла, замішана там ще якась жінка, ось він і попросив нашу Андріану Григорівну покинути його власність.
– Я ж вам не мішатиму?, – сказала свекруха розбираючи сумки у вітальні.
Ось так ми і продовжуємо жити. Ніби й квартира наша, але завжди її присутність мені нагадує, що я тут не єдина і не головна господиня.
Мій Володя каже, що це й на краще і навіть натякнув на третю дитину.
– Нянька вже є! Мама ж не має чим зайнятися.
Володя не бачить в цьому проблеми, а мені вона жити не дає.
Як далі бути?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
