Як тільки я Марусі повідомила про плани на цю квартиру, її мама, моя тітка, миттю зателефонувала. – Так ось ти як чиниш! Як тобі була потрібна допомога, так ми тебе виручили. А тепер, коли ти заміж зібралася за киянина, нашій Марусі на двері вказала? І не соромно, після всього нашого добра? – Я довгий час не могла зрозуміти, про яке добро йшла мова. Ніколи нікого ні про що не просила. Тепер на весіллі половини рідні не буде.
– Так вийшло, що моє майбутнє весілля пересварило моїх родичів, – каже Уляна, – мама з сестрою і їхньою мамою, моєю бабусею, тепер не розмовляє. І на весілля до мене половина родини не збирається. Прямо в обличчя так і сказали.
Ні, Уляна не забрала свого Любомира у найближчої родички, і її наречений не належить до ворожого клану бабусі чи тітки. Вони його взагалі не знають. Уляна засмутила рідних тим, що “забрала” дах над головою у двоюрідної сестри Марусі.
Отже, розповідаю по порядку.
Уляна, дівчина 25-ти років колись поїхала вступати до університету в столиці. 4 роки жила в гуртожитку, а потім, як це буває, не захотіла повертатися до рідного міста.
– Працювати влаштувалася, – згадує дівчина, – орендували квартиру удвох з подругою. Квартиру знайшла я, здавала її мені жінка з роботи. Все законно, підписали договір. Але договір був на одну мене.
– Мені все одно з ким ти будеш жити, – сказала господиня, – аби тихо, порядок був і оплату не затримувала.
-Я і не затримувала, – каже Уляна, – а через рік моя сусідка і напарниця вийшла заміж. Вони з нареченим орендували собі інше житло, а я залишилася одна.
В принципі, шукати собі напарницю Уляна і не хотіла вже. Зарплата дозволяла їй самій оплачувати оренду однокімнатної квартири, та й зв’язуватися з незнайомою дівчиною не хотілося.
– А навіщо з незнайомою, – вигукнула тітка Уляни, коли дівчина приїхала до батьків на вихідні, – давай до тебе Марусю підселимо. Вона як раз після коледжу вирішила в столиці щастя спробувати. І нам не так накладно буде платити їй за окрему і тобі. І веселіше разом, і не розгубиться сестричка твоя у великому місті, ти-то вже, вважай, киянка.
-Я погодилася, – каже Уляна, – Маруся дівчина не галаслива, чистюля, ми завжди знаходили спільну мову. Вона трохи молодші мене. Але я ж не знала тоді, що далі буде і обставини складуться саме так. Та й все життя жити з кузиною під одним дахом я не мріяла.
А далі сталося житейська: Уляна зустріла Любомира, він жив за п’ятдесят кілометрів від Києва, свого житла не мав, зате у нього були дві молодші сестри.
– З самого початку я знала, що з його мамою жити ми не будемо, – каже Уляна, – та й немає там для нас місця. Любомир працює в тому районі, де я орендую квартиру. І до господині я за роки звикла, і вона до мене. Квартплату не підвищувала, з перевіркою не навідувалася, довіряла мені.
– Уляно, – не раз говорила господиня квартири, – якщо надумаєш з’їхати, я більше нікому квартиру не здам. Легше закрити, ніж невідомо на кого нариватися. Нехай стоїть, поки син не подорослішає.
Синові Ніни Олексіївни було 11 років, так що в Уляни попереду були роки.
-Так я і не розраховувала так надовго, – каже дівчина, – років через 3 ми з Любомиром хочемо іпотеку взяти. Але ось що мені було робити? Марусі все одно одній моя господиня квартиру б не здала. Вона ясно сказала, та й нам з Любомиром годі й шукати таких хороших умов.
Уляна кузину попередила за півтора місяці до дати весілля, щоб шукала собі житло, а в цій квартирі вона буде жити з чоловіком.
Значить, – зателефонувала тітка хвилин через 15 після розмови, – як сестра потрібна була тобі, так виручи! А як штани на горизонті з’явилися – не потрібна, Маруся, вимітайся?
-А я зрозуміти не можу, – каже Уляна, – коли це Маруся мене врятувала? Я ж не пропонувала їй зі мною в Києві жити. І вічно це тривати не могло. Але мої докази ролі не зіграли.
-І куди їй тепер? – плакалася тітка, – Під міст? Де вона ще такі хороші умови знайде? Тепер їй одній орендувати?
-Що ж мені тепер, – запитала Уляна, – заміж не виходити?
-Виходь, – дозволила мамина сестра, – і шукай собі з нареченим іншу квартиру, а тут Маруся залишиться жити.
Доказів, що Марусі не дозволить жити квартирна хазяйка теж не були почуті. Бабуся підтримала скривджену Марусю і її маму. Маруся вирішила, що одна орендувати житло в Києві не витягне і написала заяву на звільнення, живе поки з Уляною мовчки. Збирається повернутися на малу батьківщину.
-Так що я ще й причина того, – каже Уляна, – що у сестри кар’єра не вийшла, майбутнє зіпсовано, заміжжя за киянина тепер не світить і вона проживе своє життя в глушині і злиднях.
– Їх же двоє, їм легше, – каже моїй мамі та бабусі тітка. У подробиці ніхто не вдається. Зате оголосили бойкот весіллю “поганої” Уляни.
-Ну й добре, – каже дівчина, – це мама наполягала на тому, щоб на батьківщині родичів зібрати. Тепер ми просто розпишемось, гроші збережемо. Але мені маму шкода, вона винуватою залишилася без провини. У нас же в районі як? Всі один одного знають, все місто – суцільна рідня і знайомі.
– Все налагодиться, – заспокоює Уляну мама, – забудеться.
А що ви скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
