Мирослав мене навіть не попередив. Я відкрила йому двері, як ні в чому не бувало, а тут його син від першого шлюбу. Сказати, що я була розлючена, нічого не сказати.
Як тільки я почула, що Лук’ян буде жити з нами деякий час, миттю відправила його у ванну, а “брудний” одяг закинула в пральку, і тільки його, в цьому плані я бридлива сильно. І в шафі виділила окрему полицю. Не дай бог, щоб його речі доторкались до наших. Тепер молюся, щоб його мамаша чимшвидше одужала і забрала сина до себе. Я виходила заміж за інших умов, і своїм не уступлюся.
Багато людей люблять засуджувати чоловіків, які не хочуть будувати стосунки із жінкою з дитиною. Мовляв, чужих дітей немає. Бувають чужі діти. Я сама в цьому переконалася, тому більше не категорично мислитиму.
Коли я зійшлася зі своїм теперішнім чоловіком, я знала, що він має сина від першого шлюбу. На той момент хлопчик жив зі своєю мамою, а Мирослав з ним зустрічався на нейтральній території. Я не мала великого бажанням з ним знайомитися, адже думала про свою дитину, яку носила під серцем. Нині нашому Матвійчику 4 роки, а дитині чоловіка – 8 років.
Нещодавно колишня дружина Мирослава занедужала. Чоловіку довелося забрати до себе Лук’яна, бо інших родичів у нього немає. Тепер я молюся щодня, щоб Таня одужала та забрала дитину назад.
Мені дуже важко з чужою дитиною. Лук’ян мене дратує навіть тоді, коли нічого не робить. Мене дратують його звички, манера розмови, те, як він їсть та робить домашнє завдання. Я просто його не люблю. Якщо він ненароком зачепить мого Матвійчика, я сильно злюсь.
Ми з Мирославом часто лаємося через це. Він не розуміє, що мене не влаштовує. Мовляв, дитина тиха та вихована. Так, погоджуся, але він мені чужий. Звичайно, я не виключаю ревнощів, але й упоратися своїми емоціями не можу.
Я мрію, щоб ми знову жили втрьох. Хочу бути спокійною та врівноваженою, а то в мене вже око починає смикатися від такого стану. Та й по дому роботи побільшало. Ще я гидуючи від природи, я окремо перу речі Лук’яна і складаю їх в окрему шафу.
Чужа дитина – це не для мене. Я кажу вам це від щирого серця. Не засуджуйте мене, особливо якщо не побували в моїй шкурі. Той, хто знаходить у собі сили полюбити чужу дитину, або лицемірить, або людина з великої літери.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
