Я з’явився на світ, коли мамі було за тридцять. Вона ніколи не була заміжня, про свого батька я нічого не знаю. Сам я теж одружився не рано, в 36 років.
З дитинства я чув і знав, що я для мами найрідніша в світі людина і її захисник, і, певно, звик так вважати. Ще до того, як я одружився, у мене були дівчатами, але після знайомства з мамою усі вони говорили мені – бувай!
Тоді я ще не дуже розумів, з чим це пов’язано, а мама твердила, що добрих дівчат зараз взагалі немає, і нема чого зв’язуватися з ким небудь. Звичайно ж, я жив з матір’ю, хоч окрему квартиру вже мав.
Щоразу, коли я намагався переїхати, починалися різні “сценки”. Мама твердила, що без мене вона одна не зможе, а я непохитно їй вірив і робив все, щоб мамі було добре.
Як тільки я щось починав говорити, що переїду, вона казала, що я таке не можу з нею вчинити, оскільки вона все життя мені присвятила. І все-таки я одружився.
Можливо, річ у тому, що я познайомив наречену з мамою лише тоді, коли ми вже подали заяву до РАЦСу. З першого дня мати не приховувала, що моя дружина їй не подобається.
Ми жили окремо, але непорозуміння були постійно. Мама часто чіплялася до Лариси з приводу приготування і прибирання, за її словами, вона все робила не так і недостатньо якісно.
А була вона у нас в гостях регулярно, кілька разів на тиждень. На вихідних я мав обов’язково до неї заїжджати, щоб ми змогли поспілкуватися без чужих, тобто без дружини.
Коли на світ з’явився наш син, нічого не змінилося, тільки тепер були “бурі” через догляд за дитиною. Лариса дратувалася, я намагався якось згладжувати ситуацію, але мама відразу дорікала мені в тому, що заради дружини я йду наперекір їй.
Зараз я розумію, що маму не влаштувала б будь-яка невістка, але тоді я піддавався на її хитрощі. Мені й справді здавалося, що дружина недостатньо добре веде господарство, доглядає сина і мене.
Коли дружина вийшла на роботу, побут почав дратувати ще більше.
І так, мама підтримувала мене у всіх претензіях, і тепер я розумію, що свідомо посилювала весь негатив. Словом, якось ми посперечалися, і я поїхав до матері, жив там тиждень і зрештою вирішив розійтися.
Мама навіть не приховувала своєї радості від мого повернення, але твердила, що у всьому винна моя колишня дружина, а я ще знайду собі хорошу жінку.
Зараз минуло два роки, і я зрозумів, що зробив величезну помилку. Я все ще кохаю Ларису, зустрічаюся з сином, але з колишньою ми спілкуємося тільки з приводу дитини – інші теми вона припиняє одразу.
Розумію, що насправді я не мав особливих претензій до дружини, а мої образи багато в чому були надуманими через матір.
Я стежу за Ларисою на різних сторінках, знаю, що в неї вже є чоловік, але сподіваюся, що це несерйозно.
Зараз я знову з’їхав від матері, незважаючи на всі її “коники”, бо іноді я просто не можу на неї дивитися. Але корю себе. Я дорослий чоловік і мав захищати свою сім’ю, мати власну думку.
Але мені банально не вистачило волі та рішучості, з дитинства я звик на все дивитись очима матері. Я все ще сподіваюся, що зможу повернути дружину, хоча поки що не знаю як. Я готовий вибачатися, але боюся, що може бути вже надто пізно виправдовуватися.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua