З Ярославом я познайомилася в інтернеті. Ми жили в різних містах, він дуже хороший, добрий, красивий, стабільний чоловік. Ми з ним довго листувалися і він приїхав до моїх батьків. На той момент я вчилася в школі, мені було 17 років, йому було 25. Через пів року у нас відбулись заручини. Ось тоді я познайомилася з його батьками і спочатку вони здалися мені дуже приємними…
Через пару місяців ми Ярослав вирішив познайомити мене зі своїми батьками. Це було щось… Софія Михайлівна постійно до мене чіплялася. Приїхали ми вночі, трішки поспілкувалися і лягли спати, а вранці (6 година) вона дала мені віник в руки і сказала: тепер в цьому домі ти господиня, все роби сама. Я прибирала весь будинок, прала їх одяг, прасувала, готувала. Робила їй масажі, крім цього я вважаю, що я надто добре доглядаю за своїм чоловіком, я в буквальному сенсі за ним бігаю як за дитиною.
Все почалося з того, що ми пішли на зустріч до його друзів і я одяглася так, як мені подобається. Ярославу теж подобається, як я одягаюся. Як тільки я вийшла зі своєї кімнати, Софія Михайлівна, побачивши мене, мало не зомліла. Вона переодягла мене зі штанів у сукню і змусила взути підбори, але це було не найгірше. Вона постійно говорила, що мені робити, як робити, що одягнути.
Я навіть вже трохи пошкодувала, що влізла у все це. Софія Михайлівна постійно хвалить свого сина, підносить його як бога (я нічого не кажу, мій чоловік найкращий, але це дратує!). Вона постійно говорить “Мій синочок, мій синочок”. Хочеться сказати: мамо, прокинься, твоєму синові 25 років!
Якось раз вона почала до мене підлизуватися, нібито ми станемо подругами. Почала розпитувати, чи спимо ми разом, на що я відповіла: “Ні, звичайно”.
Якось увечері, сидячи за столом, вона почала говорити про попередніх дівчат Ярослава – нібито він завидний наречений. Потім подивилася на мене і сказала, що одна у нього була ну дуже красива, навіть гарніша, ніж я. “Я йому говорила: бери в дружини, а він ні, нікого не хотів брати. От не зрозумію, за що він тебе в дружини бере”.
Я не люблю себе хвалити, буду говорити про себе словами чужих людей. У школі я завжди була в авторитеті, вчителі мене любили і поважали, і навіть після закінчення школи вони виписали шкільну подяку моїм батькам за дочку. Я брала участь у всіх культ-масових заходах, і мене знало все місто, вчилася я добре. Зараз продовжую вчитися в університеті і паралельно на перукаря-стиліста.
Але свекруха постійно мене принижувала перед своєю сім’єю. Я навіть йшла в іншу кімнату і мовчки ридала там, тому що розуміла, що якби я сказала своєму майбутньому чоловікові, що вона мене ображає, він мені на це б відповів: “Ти що, з глузду з’їхала? Моя мама – свята, вона не могла таке зробити або сказати. Викинь все це з голови, вона тебе дуже любить. Просто помирись з нею, і будьте подругами”.
Дорогі читачі, через кілька місяців буде моє весілля. І я буду жити разом зі своєю свекрухою, тому що він – єдиний син у сім’ї. Що мені робити? Я не зможу з нею жити.
Моїй мамі теж вся ця історія не подобається, єдине, що вона сказала – терпи. А що ще робити? Час розставить все по місцях…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – thestar
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
