Як тільки Юра вступив в спадок будиночку, ми всією сім’єю вирішили, що потрібно його продати, оскільки ніхто туди їздити не буде, а в будинку треба жити, інакше він занепадає. За декілька днів Юра зібрався туди, щоб все пофотографувати і виставити на продажу. Я була впевнена, що його заберуть “з руками і ногами”, адже все своє життя родичі чоловіка вкладали в нього свою душу. Та Юра на диво довго не повертався. Причина мене здивувала. Не думала, що чоловік на таке здатен.
Я вважаю себе міською мешканкою. За свої 35 років я всього тричі була у селі: у дитинстві гостювала у бабусі, а ще кілька разів їздили до родичів чоловіка. Мій чоловік теж міський. Мама Юри народилася і прожила все життя в місті, але рано пішла з життя. Тепер ми живемо у квартирі, яка дісталася від неї моєму чоловікові.
У селі жили його тітка з дядьком, які не мали дітей. Тому все своє кохання вони дарували племіннику. Дядько ще й хрестив його. Тож дуже рідні та близькі люди! Звісно, свій будинок вони заповідали моєму чоловікові.
Першою занедужала тітка, і через декілька місяців її не стало. А буквально за кілька тижнів і її чоловіка не стало. Вони були чудовими людьми, і їх було по-справжньому шкода. Вони постійно відправляли нам гостинці та продукти, часто приїжджали до нас погостювати. Але довше тижня прожити у місті не могли: не любили галасу, метушню, забруднене повітря. Ось у їхньому селі краса: чисто, спокійно, свіжо, свої продукти, річка, риба. Нам цього не збагнути.
Після вступу у спадок вирішили, що продамо будинок. Село знаходилося за п’ять годин їзди від нас, а якщо на поїзді, то вранці сів, а надвечір – на місці.
Восени чоловік пішов у відпустку і поїхав у село, щоби продати будинок. Щодня дзвонив і розповідав, як там добре: будинок чудовий, люди привітні та товариські, свіже повітря. Це чудово, але з продажем почала його поспішати, а він не поспішає. Мовляв, поки покупців немає. Мені здалося це дивним: ціну ми просили хорошу, а будинок там був непоганий, тому його мали купити дуже швидко. Ми виклали оголошення про продаж в інтернеті. Його точно побачило багато людей.
Незабаром юра повернувся і все прояснилося: він відмовився продати будинок. Мій чоловік вирішив всією сім’єю туди переїхати! Ходить квартирою і радісно розповідає, що там дуже добре. Будинок у відмінному стані з опаленням, водою та теплим санвузлом! Там чотири просторі кімнати, не те що дві наші! За десять хвилин їзди знаходиться райцентр, а до школи дітей возить автобус. Ділянка доглянута, з гаражем, теплицею. Там так чисто, акуратно зроблено на совість. Тітка з дядьком були чудовими господарями. Так що в будинку ремонт не потрібен. Виявилося, що охочих купити цей будинок було дуже багато, але чоловік відмовив усім.
Юра сам вирішив за всю родину, що треба переїжджати до села! Адже я на пошті працюю, а там також є поштове відділення. Він навіть собі там роботу підшукав уже. Крім того, хоче займатися фермерством. А квартиру нашу в місті вирішив залишити дочкам, вони за кілька років закінчують школу.
Дівчатка розплакалися, але чоловіка це не зупинило. Він заявив, що вже все вирішив. Мені його ідея не сподобалася: я не хочу жити у селі. На це він почав обурюватися, що готовий розлучитися, коли я відмовляюся з ним їхати. Заявив, що він має право вирішувати все за свою сім’ю, але якщо його не підтримують, це вже не сім’я.
Юра уже готовий звільнятися з роботи та їхати до села. Зі мною він практично не спілкується. Окремо він жити не згоден, вважає, що сім’я має бути разом. Намагалася змиритися, що доведеться жити в селі, але поки що не вдається. Настрій такий собі. Іноді думаю, що краще розлучитися, ніж переїжджати. Не хочу жодної спадщини! Через нього руйнується моя сім’я.
Що тепер робити? Як жити далі? Порадьте!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
