fbpx
життєві історії
– Як тобі тільки совість таке дозволила вчинити? Та якби не моя Марічка, ти б в тому житті нічого не мала, – говорила свекруха, – Ні роботи хорошої, ні друзів, а найголовніше – чоловіка. Це ж вона вас з Антоном познайомила. – До чого була ця розмова, я не розуміла. З Антоном я випадково зустрілась, а на роботі  проявила себе з кращого боку, тому й взяли і цінують. – Ох, ти коли сама мамою станеш, тоді й Марічку зрозумієш

– Як тобі тільки совість таке дозволила вчинити? Та якби не моя Марічка, ти б в тому житті нічого не мала, – говорила свекруха, – Ні роботи хорошої, ні друзів, а найголовніше – чоловіка. Це ж вона вас з Антоном познайомила. – До чого була ця розмова, я не розуміла. З Антоном я випадково зустрілась, а на роботі  проявила себе з кращого боку, тому й взяли і цінують. – Ох, ти коли сама мамою станеш, тоді й Марічку зрозумієш.

***

З родичами, як відомо, краще не працювати в одній організації або на одному підприємстві. Тим більше, не варто влаштовувати до себе близьких і не дуже по їх гарячим проханням. Все одно нічого доброго з цього не вийде.

– Ми з Марічкою спочатку були просто колегами, -розповідає Соломія, – я прийшла на роботу на рік пізніше неї. І відносини у нас були хорошими. Так вже вийшло, що в відділі нас було-то всього двоє: я і вона, ну ще начальник наш безпосередній.

Соломії зараз 28 років, а Марічка на 2 роки її старше. І так уже розпорядилася доля, що дівчата 4 роки тому стали ще й родичками: Соломія вийшла заміж за старшого брата колеги.

– Нас не зводили, і не знайомили, – згадує Соломія, – вийшло все випадково, в компанії друзів я з Антоном і познайомилася, Марічки, до слова, в тій компанії не було.

– Круто, – сказала Марічка, коли дізналася, що брат закрутив роман з Соломією. Тебе я, принаймні знаю, ми з тобою ладнали, як колеги, порозуміємося і як рідні люди.

– Жити ми з Антоном пішли на орендовану квартиру, а через півтора року взяли іпотеку, – продовжує Соломія, – Марічка заміжня і на момент нашого весілля вона була на 3-му місяці.

Перші насторожуючі дзвіночки пролунали ще тоді, незабаром після того, як Соломія вийшла з відпустки після медового місяця.

-Прикрий мене, – просила Марічка на правах родички, – мені щось сьогодні так недобре, я поїду додому, відлежусь, сама розумієш, в моєму стані…

Соломія спочатку ставилася з розумінням, все ж жінка в положенні, та ще зовиця. Токсикоз, нездужання, іноді і на плановий огляд треба відлучитися.

– Тільки часто це стало повторюватися, – говорить Соломія, – моя зовиця явно почала зловживати і тим, що вона є сестрою мого чоловіка, і тим, що вона при надії, а значить – заслуговує поблажливості і всілякої допомоги.

Не раз і не два Соломії доводилося доробляти звіти Марічки, документи, прикривати перед начальником, брехати, що Марічка пішла в податкову (дівчата працювали бухгалтерами).

– Коли Марічка пішла в декрет, – зізнається Соломія, – я зітхнула з полегшенням: прийшла жінка на її місце, досвідчена, розумна.

Соломія, не признаючись собі, навіть шкодувала, що через 3 роки зовиця вийде з декретної відпустки і тимчасового співробітнику доведеться звільнити місце.

– Стидно було за такі думки, – говорить Соломія, – все ж подруга, Антона сестра. Та й племінниця народилася, радість же. Самі-то ми з чоловіком з дітьми вирішили почекати з огляду на іпотеки.

– Ось мама моя на пенсію збереться, – говорила Соломія чоловікові, – тоді і в декрет піду. Вийду з нього через півтора року, щоб нам легше було, інакше з іпотекою, та на двушку, та на одній зарплаті не витягнемо.

Марічка ж сиділа в декретній відпустці від дзвінка до дзвінка. А коли вийшла, то Соломія зрозуміла: буде ще гірше, ніж під час вагітності зовиці.

– Донечка щось вночі сопіла, – дзвонила вранці дружині брата Марічка, – я сьогодні з нею вдома залишуся. Шеф сказав, що лікарняний можу не брати, якщо ти не проти. А ти ж не проти, правда?

– Ну скільки вона отримає, якщо буде так часто на лікарняних сидіти, – зверталася до Соломії свекруха, яка ще працювала і сидіти дома з онукою, яка часто хворіє, бажання не висловлювала, – ти ж не чужа, допоможи. Ти також колись в декрет підеш, і мамою станеш. Тоді Марічка тобі допоможе.

– Раз, інший, – каже Соломія, – я була не проти, але не через кожен же тиждень. Адже мені доводилося всю роботу робити за двох. Та й в ті дні, коли Марічка на роботу зволила виходити, толку від неї було мало: то відпроситься в поліклініку, то раніше піде, щоб раніше забрати дочку з дитячого садка.

– Проси, – радили дівчата з інших відділів, – щоб вам ще одну людину дали. Ти ж уже майже ночуєш на роботі, скільки так буде тривати?

– Ти знову весь вечір сидиш з паперами, – бурчав злий чоловік.

А потім Марічка допустила грубу помилку: вчасно не відправила важливі документи, підвела і свою фірму, і постачальника. А сама тут же пішла в черговий неофіційний лікарняний.

– Ну ти виправ, поясни, придумай щось, – відповіла вона на схвильований дзвінок Соломії, – ні, я не можу. Ми з чоловіком і донькою поїхали до друзів, за місто.

– Тобто, – обурюється Соломія, – дитина не хворіє, їх просто запросили до когось на торжество. І скільки таких поїздок і днів відпочинку я подарувала зовиці? Я на роботі до пізнього вечора, вдома з документами, а Марічка відпочиває?

-Хто везе, на тому і їдуть, – сумно сказала мама, з якою Соломія поділилася наболілим. – Підставити рідну сестру чоловіка, на все життя зіпсувати стосунки зі свекрухою.

Виправдовуватися не довелося. Чи то сам шеф все зрозумів, то чи дівчата з інших відділів нашептали (про цей чудо – жіночий колектив!). Підсумок був логічним: Марічку попросили звільнитися за власним бажанням.

-Винна, звичайно, я, – похмуро каже Соломія – не прикрила, підставила.

З Соломією зараз не бажає спілкуватися ні свекруха, ні Марічка.

– Не очікувала від тебе, – висловила зовиця.

І за її словами виходило тепер, що мало не сама вона Соломію на роботу привела, всьому навчила, з чоловіком познайомила, а вона, змійка на шийці, відплатила злом.

– Ось опинишся в такій же ситуації, – напророкувала свекруха, – зрозумієш. І тебе підставлять. І будуть праві, так тобі й треба буде за те, як ти з сестрою власного чоловіка вчинила.

– Неприємно звичайно, – зізнається молода жінка, – але… плювати. Чоловік на моєму боці, а це головне.

А що ви скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page