Як це ти поїла в їдальні? А мені що робити? В холодильнику, хоч шаром коти, – каже мені Роман, який весь день вилежувався на дивані. – А ти мені хоч сто гривень дав? З чого я приготую? – Ти жінка, і повинна з нічого приготувати шедевр. – Ага, розігналася. Поки Роману давав тато гроші, він якось виживав, але одного дня все закінчилося.
Отже, почала я жити з хлопцем. З’їжджатися я не сильно хотіла, але як раз вийшло так, що мені довелося шукати нове орендоване житло. І Романом став наполягати, щоб я переїхала до нього. Мовляв, я його і не люблю зовсім, раз мені простіше у чужих людей жити, ніж з ним. Ну добре.
Закохана я була сильно, тому повелася на вмовляння. Тим більше в той час в голові ще був повний безлад на тему того, що не завжди потрібно робити, як тобі зручніше, а треба так, як краще для відносин, що саме жінка повинна йти на компроміс, бо жіноча психіка більш гнучка. Загалом, погодилася. І дарма. Перший час Роман постійно випрошував гроші у батька. А сам шукав роботу, тому що з минулої пішов ще коли ми не жили разом.
Ось перша моя помилка. Треба було сказати, що поки він без роботи, ні про яке спільне життя не може бути й мови. Але я судила по собі. Я ніколи не сиділа без роботи довше місяця і не жила коштом батьків з двадцяти років. Ось і думала, що він з дня на день цю проблему вирішить. Потім сталася надзвичайна ситуація, грошовий струмочок з боку люблячого татка, який щиро вважав нормою, що здоровий мужик не працює, припинився – батько занедужав.
Роман перші дні активніше бігав по співбесідах, а потім яскраво розписував мені, як його туди не беруть і взагалі він нікому не потрібен бідний-нещасний. Потім просто десь бовтався, навіть не переймаючись придумати казку про співбесіду. Ось знову ж – ноги в руки і бігом від такого в перший же тиждень. Але ні, щось там чекала.
Але добре хоч вистачило розуму не вкладатися фінансово. Поруч з моєю роботою була їдальня, тому обідала я і так частенько там. Зрозумівши, що заробляти хоча б на продукти Роман і не думає, я повністю перейшла на обіди в їдальні. Снідати і вечеряти почала теж на роботі, тим більше ну що там дівчині вагою в 50 кг треба? Вранці кава з якою-небудь булочкою або сирком, ввечері теж типу того чи пара бутербродів (холодильники зараз майже скрізь в офісах є).
Роман дуже дивувався перші дні. Заглядав в холодильник, щось там знайти намагався, напевно. Потім акуратно натякнув, що їсти немає. Я так само акуратно натякнула, що і купувати нема на що. Чесно – навіть не вникала, чим він там харчувався. Все ж зайнялася пошуками орендованого житла, куди планувала з’їхати. Якщо повага до партнера втрачається (а як такого можна поважати?), то навіщо жити разом? Правда потім ситуація налагодилася.
Не знаю, якими вже нелюдськими зусиллями волі, але Роман випхав себе, красивого на роботу, де протримався аж кілька місяців. За фактом, стільки ж тривали і наші відносини). Але я досі вважаю, що в тій ситуації це був єдиний розумний вихід (не враховуючи, що найрозумнішим було взагалі з цією людиною не зв’язуватися).
І коли я чую, як жінка заробляє, а чоловік, прикриваючись аргументами, що “там мало платять, важко, далеко їздити не для того мама ягідку ростила” лежить на дивані, я не розумію сенсу фінансових витрат. Не розумію і все тут. Немає у мене грошей тебе утримувати, крапка
У холодильнику хоч шаром коти. Ні, сама я їсти не хочу, поїла на роботі. Могла б купити на двох? З чого? Моєї зарплати тільки на мене вистачає і то ледве-ледве (навіть якщо це не так). А взагалі, звичайно, від таких “Романів” треба йти. А оптимально – з такими не зв’язуватися. Не морочитися, не сподіватися, що “він зміниться”.
“Такі” не міняються, дівчатка. Рано чи пізно воно “вилазить”.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
