fbpx
життєві історії
Як я шкодую, що не припинила дружбу з подругою раніше! Ніхто мені не пояснив, що дружба – це вибір обох, коли взаємна допомога, а не в одні ворота

Я – дуже поступлива і добра людина. Може, мене так виховали, може сама такий зросла. Звикла допомагати всім, хто попросить про допомогу. Навіть якщо ця допомога мені не вигідна, або зачіпає мій особистий час та інше.

Років в 12 я познайомилася з однією дівчинкою – Настею. Спочатку ми разом гуляли, потім почали розмовляти на більш-менш серйозні теми в результаті зрозуміли, що дорожче і ближче, ніж ми є одне одному – у нас нікого і немає. І стали триматися один за одного ще міцніше.

Наша дружба тільки ставала міцнішою рік за роком. Ми проходили нові труднощі, я Настю намагалася підтримувати у всьому. У будь-яких конфліктах ставала на її сторону, навіть якщо на була не права, навіть якщо вважала зовсім по-іншому.

Ближче і рідніше людини, ніж вона у мене і не було. Намагалася зробити так, щоб їй було комфортно дружити зі мною. Ніхто мені не пояснив, що дружба – це вибір обох, коли взаємна допомога, а не в одні ворота.

Коли нам залишився рік до нашого повноліття, Настя раптом стала чомусь змінюватися. Як не важко здогадатися, змінюватися вона почала не зовсім в кращу сторону.

Спочатку вона стала не дуже добре до мене ставитися. Могла десь нагрубити, сильно запізнитися (хоча до цього взагалі не спізнювалася). З кожним днем ​​наші відносини ставали все гірше.

Піком її нахабною поведінки стало те, що вона переманила увагу хлопця, який мені подобався. Зрештою, вона стала з ним зустрічатися… а куди було ще діватися бідному хлопцеві? Але я на них не тримала образи.

На цьому її жахливе поведінка не виправилася. Ну і врешті-решт мені з нею довелося поговорити, і пояснити всі речі, які мене не влаштовували. Вона ніби як погодилася і насправді почала змінюватися.

Далі, ми закінчили університет, і влаштувалися на роботу. Незважаючи на те, що у мене був найбільш щільний графік роботи, я знаходила час, щоб заїхати до неї. Або мчала до Насті на перший поклик. «Я ж подруга!» – гордо нагадувала я сама собі.

Один раз сталася маленька неприємність. Нічого серйозного – просто у мене зламався телефон, а новий я змогла б купити тільки через кілька днів.

Це був перший випадок, коли я щось попросила у Насті. Тим більше, я попросила старий, кнопковий з чорно-білим екраном.

На моє прохання віддати мені на час телефон, Настя зам’ялася і сказала, що подумає. В той же день, під вечір вона зателефонувала мені і оголосила, що так мені його не віддасть. Максимум – вона готова мені його продати… Такого нахабства я від неї не очікувала. Але стерпіла і тоді.

До цього часу дивуюся сама собі, чому я її терпів і чекав, немов вона повинна змінитися.

Про цей неприємний випадок я вже давно забула. В силу браку часу, з Настею ми вже спілкувалися не так часто. Але все ж залишалися кращими подругами.

З того часупройшло 2 роки. За цей час я познайомилася з цікавою молодою людиною. І за якого, незабаром збиралася вийти заміж.

Дружку, я собі вибрала, звичайно, Настю.

О 5 годинні ранку в день мого весілля мені дзвонить Настя. Сказала, що у неї цієї ночі не стало дідуся, якого вона дуже любила. Я висловила свої співчуття, трохи підтримала її. Сказала, що якщо їй зовсім погано, то на весілля вона може не приходити – я все зрозумію і не ображуся.

На весілля Настя все-таки прийшла… Все йшло добре, поки ми не поїхали в ресторан, продовжувати святкувати захід.

Настя там вела себе зухвало, плакала через втрату дідуся. По-різному перетягувала вся увага гостей на себе. Тости у неї були відповідні, наприклад, «піднімемо келих, за тих, хто живий і так далі.

У підсумку, гості поступово стали перемикати свою увагу на неї. Зрештою, навіть моя мама сиділа поруч з Настею, гладила її, заспокоювала і підбадьорювала.

Як підсумок – подруга прийшла до мене, щоб поплакатися. Моє весілля зіпсована. А я зла на всіх. Родичі кажуть, що якщо мені вже так багато важить відмінно відіграна весілля, то можна це справа повторити.

А у мене немає ні сил, ні бажання, ні коштів знову закочувати таке свято… Ах, да … Родичі тепер мене ще вважають змією…

А хіба я не мала право на хороше весілля? Гроші, на яку ми з чоловіком збирали протягом декількох місяців. Та й хто давав комусь право це весілля псувати. Дуже шкодую, що не перервала спілкування з Настею раніше.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook