Віднедавна я знаю те, що може змінити її життя, але сумніваюся, чи варто говорити?
Люди у селах живуть дружніше, ніж у місті, я в цьому переконана. Адже у квартирі ти тільки спиш. Решту часу проводиш на роботі, в поїздках або ще де.
А в селі всі родичі на очах, постійне спілкування та взаємодопомога. Мої найсвітліші роки минули в рідному селі на Вінниччині. З мамою та сестрою. На жаль, ці часи залишилися лише у минулому.
У 23 роки моя сестра Наталя переїхала жити в місто, до свого хлопця. Я ж трималася до останнього, але й мені довелося переселитися до міської квартири за кілька років.
В усьому винна відсутність нормальної інфраструктури та робочих перспектив в селі Якби не все це, присягаюся вам, жила б на господарстві і почувала б себе чудово.
Тепер нам із Наталкою вже давно за п’ятдесят. Я живу там же, з чоловіком та сином. А вона років десять тому вирішила виїхати з країни, спробувати щастя за кордоном, на заробітках. У її чоловіка справи йшли так собі, але дітей треба піднімати, тож інакше у них ніяк не виходило.
Я тоді пробувала Наталку відмовити, але сама десь у душі розуміла, що вона робить так не від хорошого життя.
До речі про її чоловіка, мого зятя: більш неприємну людину не знайдеш. За стільки років ми з ним бачилися лише кілька разів. І то просто тому, що я була гостею на весіллі та ще якомусь спільному святі. Просто побачитись, як родич, він категорично не хотів.
Коли Наталя поїхала, перші кілька місяців вона постійно мені дзвонила. Їй було тяжко, сумно. Вона сумувала за рідними місцями, за сином, за чоловіком, зрештою. Але вони, як я зрозуміла, розмовляти особливо не хотіли чи не вміли.
Тому всі свої переживання Наталя виливала у наших бесідах. На щастя, за півроку стало трохи легше. Сестра освоїлася, змогла бодай більш-менш нормально розмовляти з місцевими роботодавцями.
Потім у неї вже з’явилося багато справ в Італії і мені вона почала дзвонити все рідше. Я навіть кілька разів сама намагалася її набрати, але у сестри завжди було повно турбот.
Приїжджала вона дуже рідко. Щорічно і на тиждень-півтора. Весь цей час Наталя проводила із сім’єю. Нас із чоловіком у гості не запрошували. І я не ображаюся, на її місці я теж хотіла б проводити час тільки з найріднішими.
Але настала і моя черга попросити допомоги. Справа в тому, що у нашої родини накопичилася непогана сума грошей, з якою треба було щось робити. Ось ми й вирішили купити синові квартиру.
Ось тільки на гарний варіант не вистачало лише 5 тисяч доларів. Не шалені цифри, звичайно. Але трапилася дуже вигідна пропозиція, упускати її було ніяк не можна.
Я подзвонила Наталі, розповіла їй ситуацію, сподіваючись, що вона виручить рідну сестру. Навіть сказала, віддам із відсотками. Аби вдалося придбати ту житлоплощу.
Але сестра мені твердо відмовила. Навіть не стала прикидатися, що гроші не має. Просто відповіла, що не хоче переводити наші стосунки у фінансову площину. А тому, на жаль, змушена відхилити моє прохання. Так ми квартиру синові й профукали.
Я тоді на неї дуже образилася. Навіть проплакала цілий вечір. Як єдина рідна сестра могла так зі мною вчинити? Просто з чистого принципу! Очевидно, що спілкування наше якось згасло. Я навіть сказала б, припинилося повністю.
Мені було неприємно розмовляти з сестрою після всього цього, а в неї, напевно, й часу зайвого не було.
З того часу минуло 3 роки. Ми так само не спілкуємося з сестрою, і я досі вважаю її неправою. Однак до мене надійшла нова інформація.
Виявилося, що чоловік Наталі гуляє від неї, поки дружина заробляє в іншій країні. Мені про це розповіла спільна подруга, але я не повірила їй. А як дізнатися напевно? Ну я й вирішила якось пройтися біля їхнього будинку. Після роботи. Дай, гадаю, просто прогуляюся. Кому від цього буде гірше?
Ну і так, побачила чоловіка Наталі, який йшов, обіймаючись з якоюсь жінкою. У руках вони несли пакети і мило розмовляли. Тепер він не здавався таким мовчазним. Почуття проявляються лише у комфортних умовах. Ось такий ось зять.
Виходить, переді мною стоїть дилема. З одного боку, я терпіти не можу зради. І вважаю, що сестра повинна знати про пригоди її чоловіка.
Але я дуже вже на Наталку ображена. Її принципова відмова сильно нашкодила нашій родині. Окрім того, хто знає. Це все-таки її особисте життя. Можливо, так і має бути. І краще мені взагалі туди не втручатися.
Не знаю. як бути. Не буду ж я анонімки писати, як у школі. Та й куди їх відсилати? Я навіть із чоловіком не можу порадитися з цього приводу, бо це стосується моєї рідної сестри, а не якоїсь там знайомої.
Поки що живу, як і жила. Але все рівно скоро треба буде вирішити, хто я: хороша сестра, якій небайдужі сімейні узи. Або ж людина з твердими принципами та почуттям власної гідності. Дуже розраховую на ваші поради, дорогі читачі сайту. Як би вчинили на моєму місці?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.