Таїсія вирішила поділитися з подругою про маму і хотіла почути поради.
– Як з мамою поговорю по телефону, почуваюся винною! – Розповідає тридцятисемирічна Таїсія. – Останні півроку вона просить мене забрати її до нас, до міста. Скаржиться, що пенсія маленька, що ми з Ларочкою далеко, що вона сама! Я говорю їй – мам, ну подумай сама, куди я тебе візьму? Самі тут по чужих кутах.
Після розлучення з чоловіком, Таїсія живе з десятирічною донькою Ларою в орендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором у невеликому спортивному клубі поряд з будинком, отримує крихітні аліменти, які колишній чоловік нещодавно ще зменшив через народження у нього дитину у новому шлюбі.
– М’яко кажучи, не шикуємо! – розповідає Таїсія про своє життя. – Економимо на всьому. Добре ще, що ми з донькою дрібниці. У подруги он син-підліток, я подивилася, скільки він їсть. Ні, хлопця я б точно не прогодувала!
М’ясо, фрукти та ягоди Таїсія купує тільки доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями та розпродажами – загалом, живе так, як багато небагатих людей. Головне – не хворіти і не впадати у відчай, вважає вона. Захандриш, почнеш жаліти себе – впадеш на дно, так що можеш вже не випливти.
Мама Таїсії, Ада Миколаївна, живе у невеликому селі.- Їй шістдесят два роки, ще не стара, але тільки спробуй їй про це сказати! – Зітхає Таїсія. – Для неї це образа. Як це «не стара»? У неї імідж старої, особливо останніми роками. А хворіших її взагалі нікого немає. Дзвонить мені у квітні, я кажу, мам, у мене горло, я не можу розмовляти. А вона – ой, та що там твоє горло! І тиск мій – не тиск і спина в мене не може хворіти, бо я ще молода.
Ада Миколаївна вже давно не працює. Особливих захоплень у неї немає, подруг теж небагато. Дні вона проводить за переглядом телепередач, новини і картина світу в неї тому дуже специфічна. Все погано, а буде ще гірше.
– Та якби у мене тут була власна квартира у власності, я б міцно подумала, чи брати до себе маму! – Зітхає Таїсія. – Людина вона дуже непроста і легко з нею не буде.
У справжній ситуації, коли не тільки власної троячки, а й навіть найбіднішої кімнати у Таїсії та її доньки немає, про маминий приїзд до дочки і мови бути не може.
Там у селі, у власності невеликий будинок. Мама пропонує продати, але про це Таїсія й чути не хоче. На гроші від продажу у місті не купиш зовсім нічого. До того ж, зараз там всі вони і прописані – Ада Миколаївна, Таїсія та Лара.- Так хоч повернутися туди можна буде, у крайньому разі! – міркує Таїсія. – Ні, будинок продавати не можна.
Здавати в оренду житло мами, щоб зняти мамі щось у місті, теж не вийде – за оренду виручиш хіба що суму, порівнянну з оплатою комунальних витрат.
– Мамо, ну ти сама подумай – куди ти до мене приїдеш? – доводить Аді Миколаївні Таїсія. – У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира, розумієш? Двушку зараз я не потягну, тим більше в нашому районі. А міняти район ми не можемо – прив’язані до школи.
– Та я й на кухні поживу! – Умовляє мама. — Диван мені поставимо. Або розкладачку.
Але житло це далеко не вся проблема. Мамі потрібне медобслуговування, ліки, харчування. Пенсії, вона каже, не вистачає, але у місті тим більше її не вистачатиме.
А прийняти себе на шию ще й маму Таїсія не може.
– Та скажи їй твердо – мамо, не вигадуй, сиди в себе! – радить Таїсії подруга. – Нема чого їй тут робити, буде лише проблеми створювати. Тобі їх і так мало? Їй шістдесят два роки, до старості ще двадцять років! Тож їй і скажи. Тобі треба дочку піднімати, навчати, всі ресурси зараз мають бути спрямовані на це. І скиглення по телефону відразу обривай, нічого! «Ой, у мене на кухні щось підгоріло, поспішаю, поки-поки!» – і все!
Як вважаєте, хороша дочка має в такій ситуації щось вигадати і забрати матір до себе?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
