fbpx

Як зараз пам’ятаю той день місяць тому: подзвонила дочка Галинка і попросила приїхати і побути з дітьми, бо їй треба в стаціонар на 10 днів. Я ж погодилася допомогти, маю можливість. Знаєте, я завжди думала, що у доньки нормальна родина! Та тепер я ні ногою туди! На зятя більше й дивится не хочу, тьху! Шлюб дочки на межі розлучення вона плаче і каже, що я у всьому винна. Чую – встає. Прийшов, дивиться на пиріжки і й питає мене, що це. Почувши, що це я вчора напекла, розвертається і йде! Сказала, що у своїй квартирі – а квартира оформлена на мене – я не служниця

Як зараз пам’ятаю той день місяць тому: подзвонила дочка Галинка і попросила приїхати і побути з дітьми, бо їй треба в стаціонар на 10 днів. Я ж погодилася допомогти, маю можливість. Знаєте, я завжди думала, що у доньки нормальна родина! Та тепер я ні ногою туди! На зятя більше й дивится не хочу, тьху на все це!

Розповім про все, бо хочу почути думку збоку.

Недавно донька попросила мене приїхати і доглянути онуків, поки вона в лікарні, але коли я дізналася, як у її сім’ї все влаштовано, то просто випала в осад і досі не оговталася!

У моєї дочки Галини все було стабільно, вона, як мені здавалося, вдало вийшла заміж. І ось я стала свідком їхніх домашніх порядків і не стрималася. У результаті шлюб дочки на межі розлучення вона плаче і каже, що я у всьому винна. А я свого зятя навіть за кілометр бачити більше не хочу.

Мені самій, хочу сказати, з чоловіком Миколою дуже пощастило. Ми довго працювали вдвох, щоб відкрити маленький будівельний бізнес. Зараз справи йдуть важко, але в кращі роки ми встигли зібрати хорошу суму грошей і прикупити дві гарні нерухомості – одну для себе, а другу для дочки.

Квартиру дитині ми купували продумано. Дочекалися, коли вона випуститься з вишу, знайде свою першу стабільну роботу і, як символічний подарунок, подарували їй ключі.

Роботи тоді побільшало і ми постійно були зайняті. Все крутилося так швидко, що я навіть не встигла добре придивитися до її нареченого. А він уже зробив пропозицію Галинці.

Дочка була на сьомому небі від щастя, та й юнак виглядав пристойно. Тільки зарплата в нього була середня – працював у якомусь офісі. Чим він там займався саме я не знаю, але виглядав цей Славік солідно – завжди в сорочці та брюках напрасованих.

Весілля, онуки з різницею в три роки. Ми з чоловіком, тим часом, допомагали чим могли, адже дочка у декреті, а зарплати зятя на все не вистачало. Отже, ми часто то грошами підтримаємо, то технікою, яку можемо придбати.

І ось зовсім недавно дочці треба було полежати 10 днів в клініці. Галинка подзвонила і попросила допомогти і тиждень-другий посидіти з онуками. Перед від’їздом я прийшла, щоб вона розповіла мені, що і як у них влаштовано, де що лежить, чим годувати та що робити.

Уявіть мені здивування, коли виявилося, що сидіти мені доведеться більше не з онуками, а з її чоловіком! Принаймні таке в мене склалося враження.

На роботу Славік збирається о 8-й ранку. До цього часу на шафі вже має висіти його випрасуваний чистий одяг – сорочка та штани. На столі теж все має бути готове: легкий поживний сніданок, свіжозварена кава і упакований обід, який потрібно готувати з вечора. До речі про їжу: не дай боже повториться! Їжа має бути різноманітною, новою, вчорашні страви вже не підходять.

І це не кажучи вже про прибирання, прання та заняття з онуками – в школі і навіть в дитячому садку вже задають домашні завдання. Здебільшого прості, але теж потребують часу та терпіння. Поки донька пояснювала мені, що і як у них влаштовано, з роботи прийшов зять і, побачивши мене, буркнув собі під ніс одне-єдине: «Приїхали». Ні «Вітаю!», ні «Як справи ваші?».

Дочка зустріла чоловіка свіжоспеченою шарлоткою і чаєм. А він як прийшов, так з порога й завалився на диван – утомився. На дітей навіть не подивився, я вже не говорю про те, щоб погратися з ними чи позайматися. Було складно, але я промовчала. Прийняла про себе рішення, що допоможу як можу і не повчатиму дочку.

З наступного дня розпочалася моя зміна. Я приїхала рано вранці, зять ще спав. Привезла з дому пиріжки з вечора. Вирішила, що копатися в шафі з одягом не буду – чоловік дорослий, має знати, де в нього що лежить.

Чую – встає. Прийшов, дивиться на пиріжки і й питає мене, що це. Почувши, що це я вчора напекла, розвертається і йде. Через якийсь час грюкнули двері, і до вечора я зятя не бачила.

У мене було чим зайнятися: наварила борщ, погуляла з онуками, завантажила прання, вимила посуд. Пиріжки склала в судочок зятю на наступний день з собою взяти. Прийшов Славік, став крутити носом – не хоче вчорашні пиріжки брати. І чому це я ще не випрала йому сорочку на завтра.

Моє терпіння луснуло, і я пригрозила йому пальцем. Сказала, що моя дочка надто його забалувала. І що у своїй квартирі – а квартира оформлена на мене – я не служниця. Він піджав губи, нічого не сказав і пішов до своєї кімнати.

Наступного дня вирушив на роботу, а ввечері не прийшов. Вночі дзвонить мені дочка, плаче в слухавку і питає, що я наробила, повертатися зять не хоче, адже я сказала, що то моя квартира.

Мене звинуватили в тому, що я не годувала її чоловіка і відправила його голодного на роботу у брудному одязі. А також у тому, що зруйнувало її щасливе сімейне життя. А як на мене, так краще бути самій, ніж із таким ледарем!

Повернулася я додому. Дочка, мовчить, нічого мені не каже, помирилися вони з зятем чи ні. Внучат шкода, але з таким батьком вони й так не мають дитинства.

Думаю взяти на роботі перерву та допомогти дочці стати на ноги. Як гадаєте, я правильно вчинила? Чоловік на моїй стороні. Дуже хочу почути сторонню думку.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page