fbpx
життєві історії
Як зараз пам’ятаю ту розмову: після народження Соломійки приблизно через місяць прийшла до нас на розмову Галина Степанівна й запропонувала нам помінятися квартирами. Звичайно, я була не проти переїхати в її двешку, але потім вона озвучила умову, просто дику! Хоч би як я кохала свого чоловіка, але на ризики, тим більше фінансові, я піти не можу. Після весілля ми з Марком переїхали жити до мене в однокімнатну квартиру, подарунок батька на моє повноліття. Свекруха – всім на заздрість! Мушу переписати на неї свою квартиру

Як зараз пам’ятаю ту розмову: після народження Соломійки приблизно через місяць прийшла до нас на розмову Галина Степанівна й запропонувала нам помінятися квартирами. Звичайно, я була не проти переїхати в її двушку, але потім вона озвучила умову, просто дику!

Хоч би як я кохала свого чоловіка, але на ризики, тим більше фінансові, я піти не можу. Це в їхніх родині завжди якісь схеми, плани, ще якісь інтриги. А я до такого не звикла.

Після весілля ми з Марком переїхали жити до мене в однокімнатну квартиру, подарунок батька на моє повноліття. Інших варіантів просто не було. Хоча на той час мене це абсолютно не бентежило: моя квартира чиста, світла, простора. Незважаючи на одну-єдину кімнату, місця нам обом вистачало.

Спочатку мені було складно пускати в свій особистий куточок іншого чоловіка. Але чоловік завжди був дуже чистий, і розкидані по підлозі речі, як і мокра підлога у ванній, для нього внутрішньо настільки ж неприйнятні, як і для мене. Ми порозумілися і стали існувати досить комфортно на одній житлоплощі.

Але минуло три роки, і у нас з’явилася донечка Соломійка. Дуже мила, спокійна дитина. Я думала, що настав мій час терпіти безсонні ночі, постійний крик дитини та інші всім відомі «принади» життя з немовлям. Але ні. Пощастило. Соломійка вийшла на диво спокійною і не примхливою. Та й чоловік справляється з роллю годувальника. Ні, грошей, звичайно, хотілося б більше. А кому ні?

Але Галина Степанівна ходить просто як заведена з того часу, як стала бабусею. Часто приходить до нас у гості, дзвонить, намагається задобрити. І насамперед мене. Знаєте, чому? Тому що у цієї жінки вже, як я гадаю, давно дозрів один план. Дуже цікава ідея. Як допомогти нам із чоловіком жити ще більш щасливим та комфортним життям.

Уявляєте собі таке, яка добропорядна у мене родичка, виявляється, з’явилася? Свекруха – всім на заздрість!

Отже, її задум простий: віддати нам із Марком свою двокімнатну квартиру. Щоб ми жили у якісніших умовах, всі разом. Адже внучка росте, і їй рано чи пізно також буде потрібна своя кімната. А зарплата її сина не дозволяє поки що розширюватись. Або ми будемо змушені брати кредит, іпотеку.

Навіщо це треба, якщо моя свекруха має золоте щедре серце і готова нам допомогти. саме тут і зараз. Заманливо?

Насправді ні. Як ви думаєте, куди вона сама хоче піти після того, як позбудеться своєї квартири? Правильно, вона хоче жити в мене. Але! З однією невеликою, але дуже хитрою умовою: квартиру свою я перепишу на маму чоловіка. А ми ж, відповідно, точніше саме я, на ту двокімнатну квартиру не матиму жодних прав. Лише чоловік – і все. Розумієте, яка ситуація виходить?

Спершу я навіть якось не замислювалася. Ну обмін, наче все нормально, чесно. Однак з’ясувалося, що за законом, у разі розлучення, я залишуся просто бездомною. Чоловік залишиться жити «у мами», а свекруха і з місця не зрушить з моєї рідної «однушки».

Тож погодься я на її умови, розлучатися мені буде дуже і дуже невигідно. А якщо ще простіше, навіть небезпечно – зостануся з дитиною на вулиці.

Але свекруха наче мене не чує. Вона вже досить довгий час, як кліщ, не хоче від мене відставати і щосили намагається вмовити мене прийняти її пропозицію. Навіть підбурює мого чоловіка, мовляв, якщо я зараз про розлучення думаю, то що буде потім? А він навіть до неї дослухається. Ну, ви розумієте, мама. У нас і розмова вже з ним була на підвищених тонах.

Але я довіряю Марку, без проблем. Але матері його – ні. Якщо вона так хоче, давайте просто обміняємося квартирами, без передачі прав на нерухомість – і все житимемо, як вона пропонує. Але в цьому моменті свекруха непохитна. Вона бачите сама хоче перестрахуватися. Каже, у неї ремонт старий, тож ми в будь-якому разі його оновлюватимемо.

Вийде, що і я внесу туди свій внесок. А потім бац – і розійдусь із її сином. І тоді половина її квартири піде мені. А їй так не хочеться.

Одним словом, це я мушу боятися розлучення з її сином, а не вона. І залишити все, як є зараз, на її думку, теж безглуздо. Бо дитина росте, ми усі в одній кімнаті. “Така ж родина хороша, прикро, якщо рутина її згубить”, каже свекруха.

Ця жінка, щоб ви розуміли, свого часу брала активну участь і просувала одну дуже сумновідому фірму. Щодо будь-яких таких «ідей» – це в неї закладено у характері. І свого вона не проґавить.

А в мене тепер новий клопіт. Чоловік переконує, що його мама у всьому має рацію і мені просто потрібно трохи розслабитися. Все в нас буде добре, і жодні розлучення нашій родині не світять. А я відмахуюсь від нього і від його мами, бо моя житлоплоща – це моя житлоплоща. І нічого міняти я не хочу і не буду.

Але ситуація напружена. Порадьте мені, будь ласка, як би ви зробили на моєму місці? Дякую за увагу і буду дуже вдячна за ваші думки.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page