Я ніколи не забуду слова сестри, сказані нею недавно. Розумію, що вона не хотіла мене образити, але те, що я відчула я відчула, залишилося десь глибоко в душі і в хвилини смутку нагадує про себе.
Сестру я дуже люблю, і з дитинства завжди відчувала до неї трепетну прихильність. Галина старша майже на п’ять років і часто доглядала мене, коли ми були маленькими. Коли сестричка після закінчення школи вступила до вишу і вирушила на навчання до іншого міста, я дуже сумувала за нею.
Бачилися ми з Галиною дуже рідко, і в моїй пам’яті вона здавалася мені тією ж дівчиною з дитячою наївністю в добрих очах.
На останньому курсі сестра вийшла заміж, у неї з’явилася своя сім’я, троє дітей та зовсім інші проблеми і турботи. А мені нічого не залишилося, як дорослішати самостійно та формувати власні погляди на життя. І чим старші ми ставали, тим радикальніше розходилися наші позиції та відрізнялися характери.
Я помітила, що для сестри існує дві думки: її власна та помилкова. Прикро одне: переконати Галинку неможливо. Доводити їй щось марно, бо сестру «заносить» і вона під гарячу руку здатна видати таке, що ні в які рамки не вписується. А потім може стверджувати протилежне і навіть не згадає, що наговорила раніше.
Я звикла ділитися з Галиною як з найближчою мені людиною своїми переживаннями і розповідати про те, що мене непокоїть.
Але недавно я дуже пошкодувала, що відкрила Галині свою душу, бо сестра оцінила ситуацію зі свого погляду. І висловилася вона, на мою думку, не зовсім адекватно, замість заспокоїти мене і підтримати.
Так вийшло, що свою єдину дитину я народила досить пізно. І була дуже щаслива, коли вперше на мене подивилися його милі очі. Але у нас усі звикли бачити молоденьких матусь. Тому незнайомі люди іноді сприймають мене за молоду бабусю.
Я дуже вразлива за своєю натурою і неймовірно хвилююся із цього приводу. Мені ніяк не вдається не звертати уваги на коментарі сторонніх людей. Своїми переживаннями я поділилася необережно зі своєю сестрою, коли ми прийшли разом на обід до мами. Це стало традицією, як не стало батька.
Її реакція мене вразила, а слова щодня згадую: «А про сина ти подумала? Як йому потім жити з такою старою мамою? Я тоді втратила дар мови від засмучення, настільки неприємно й важко мені було це почути від рідної сестри. Але я не стала з’ясовувати, чи справді вона так вважає чи просто ляпнула, не подумавши головою.
Минуло уже кілька тижнів, але мене досі відвідують тривожні думки через її слова. Невже Галина вважає, що мені не слід було народжувати дитину? Вона думає, що діти будуть глузувати з мого хлопчика? Невже вона припускає, що не варто було ставати мамою лише тому, що мені вже не двадцять років?
Я не хочу згадувати той день, але не можу забути слова сестри. Я не можу її пробачити! З Галиною я спілкуюся далі, ніби нічого не сталося, але образа нагадує про себе щоразу, як тільки ми починаємо про щось говорити чи сперечатися.
Можливо, мені варто викликати сестру на відвертість і поговорити? Та побоююся, що Галина заявить, як це буває, що вона такого сказати не могла, або мала на увазі зовсім інше, що я все собі надумала й перебільшую.
До слова, мені зараз 38 років, а синочку Дані – два рочки нещодавно виповнилося.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
