Як же Льонька сина хотів! У старших трьох братів – хлопчаки-красені, і він не згірший. У нього теж мають народитися міцненькі спадкоємці – сини!
А Галинка народила міцненьке дівча. Назвали Павлинкою на честь Льончиної баби.
Спочатку Льоня засмучувався, а потім щось у ньому перемкнуло. У селі пальцями крутили біля скроні, а Льонці хоч би що. Павлинка стала для нього синочком Павликом: у домі жодної лялечки чи сукні не було, Льоня чітко за цим стежив, дружині заборонив навіть думати пестити дівчинку, називати лагідно, вчити її жіночим справам.
Павлинка з татом на рибалку, у хлів, у майстерню майструвати-ремонтувати, у 6 років вже з закритими очима розбирала і перебирала двигун їхнього старенького жигуля. Носила коротке волосся, всі звички і навички мала хлопчачі, з двоюрідними братами ганяла у футбол і жодного разу не тримала в руках ляльки чи іншої дівчачої забавки. Дівча думало, що так воно і треба.
А потім, коли Павлинці 8 виповнилося, народилася у Льоні і Галини друга дівчинка, Софійка. І тут у Льончика «відімкнуло». Софійка вже для нього і принцеса, і царівна була, і сам їй по сукенки і ляльки-посудку їздив, сам стрічки у косички русяві тоненькі вплітав, казки чарівні читав. У дитсадок сам у спіднички чепурні Соню-Сонечко вдягав.
Так і росли Софійка-донечка, і Павлик-Павлинка-син. А коли старшій виповнилося 17, зникла Павлинка з села, випурхнула у самостійне життя, ні мама з татом, ні люди не чули про дівчину нічогісінько кілька років, тільки іноді на Галинин телефон приходили повідомлення: «Матусю, все добре, живий-здоровий, цілую. Тату привіт!»
Ще через 8 років у двері Льоні й Галини постукав хтось. Галина з Софійкою якраз поїхали на вихідні до Галиної мами у сусіднє село допомогти старенькій, яка сама залишилася. На господарстві хазяйнував лиш Льоня. Вже все переробив, худобу нагодував, вичистив у свиней, ліг перед телевізором своє щось глянути чоловіче, а то за їхніми серіалами хіба вклинешся?
А тут – стук у вікно, Тузик спочатку зло загавкав, а потім тявкання його радісне почулося, немов упізнгав когось рідного.
Льоня, вже трохи сонний, вийшов на ганок. Перед ним стояв молодик, чоловік років 25-30, хіба розбереш у сутінках. Та коли уважніше поглянув на обличчі прибульця, сон з Льоні як рукою зняло.
– Здрастуй, тато! Ну от, тепер я справжній Павло, як ти і мріяв! Я багато працював, щоб заробити на все це.
Льоня відчув, як серед літа йому за комір залився крижаний зимовий мороз, побіг тілом, шкірою.
Зробив крок назад до хати, тільки й мовив:
– Йди, йди собі, забудь сюди дорогу, – і закрив прямісінько перед обличчям незнайомого чоловіка двері.
Чув, як скрипнула хвіртка. Трусило. На кухні склянку самограю осушив. Пішов спати.
Дружині і молодшій дочці про візит Павлини нічого не сказав, коли ті наступного дня надвечір додому повернулися.
(історія реальна)
Автор – Олена Мірошниченко
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
