Як же соромно визнати, що дитина, в яку я вклала всю душу і присвятила все життя, просто нероба. Так, таким виріс мій син. Прикро, і досі не збагну, чому так сталося…
Мені соромно, що я його мати. Сусідам я розповідаю, що мій Женя працює програмістом вдома, тому не виходить з нашої квартири. Що живе зі мною, тому що залишив квартиру колишній дружині і дочці. Але це все казки для знайомих.
Насправді все інакше… Женя всю молодість не знав, що таке проблеми, тому що я з легкістю вирішувала все за нього.
Сяк-так влаштувала його вчитися на програміста, але він не впорався з навчанням і був відрахований з четвертого курсу університету.
Паралельно з цим він одружився, бо його дівчина була при надії. Вони жили в квартирі, яку батьки дівчини їм подарували на весілля. Але щастя було не довгим. Син ніяк не міг влаштуватися на роботу. А якщо його і брали з незакінченою вищою освітою, то лише на кілька місяців. Працювати він не хотів, а роботодавцю такі працівники не потрібні. Ось і вийшло, що жила сім’я Жені на мою допомогу і гроші батьків невістки, яка була в декреті.
Через два роки дружина мого хлопчика попросила Женю з’їхати. Вона втомилася від вічно непрацюючого чоловіка і браку грошей.
Тоді мій син переїхав до мене. Він був засмучений після розлучення. Сидів весь час в квартирі і грав у комп’ютерні ігри.
Роботу шукати відмовлявся. На всі мої зауваження не реагував.
І ось уже рік як Женя сидить на моїй шиї. Рік як я забезпечую дорослого мужика і брешу оточуючим, що він працьовитий і дбайливий син.
Як же я втомилася від цього нероби, втомилася обманювати і соромитися власного сина. Ну як він міг вирости таким – не розумію досі, адже я ростила Женю сама і всю душе в нього вклала. І що з нами буде далі?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
