У моєї свекрухи Ольги Степанівни три сини, всі вони благополучно одружилися. Я вийшла заміж за старшого Юрія десять років тому. З того часу наші взаємини зі свекрухою тільки погыршувалися. Конфлікту як такого не було, але я розумію, що старший син це опора для матері, і завжди дуже важко звикати, що в нього тепер своя сім’я, про яку він піклується.
Як я не старалася, не могла порозумітися з Ольгою Степанівною. Чомусь я думала, що через кілька років все налагодиться, і вона стане мені другою матір’ю. Пізніше я змирилася і вже не робила спроб йти на контакт. Я поважаю свою свекруху та вдячна їй за те, що вона виховала мого чоловіка. на тому і все.
Після того, як у нас з Юрою народилася дочка, Ольга Степанівна почала більше з нами спілкуватися, ми ніби зблизилися. Але рівно до того моменту, поки її молодші сини не одружилися. Тоді вона переключила свою увагу на них. Свекри допомагали їм матеріально, дарували подарунки та часто спілкувалися, адже діти живуть неподалік них.
Ми ж живемо в іншому кінці міста. Нашій родині ніхто не допомагав та свята з нами не відзначав. Вважалося, що в нас і так все добре. Часто забували привітати мене з днем народження, було сумно, але я звикла.
А коли свекра не стало, мама чоловіка тяжко переживала втрату. Зараз вона майже не встає з ліжка, погано почувається. Тільки дві невістки з її улюбленими синами, яким вона приділяла весь свій час і допомагала матеріально, не хочуть їй допомагати зараз.
Цього року свекруха покликала нас відсвяткувати її день народження, який був 17 лютого. Я розуміла, що вона не може нічого готувати, тому заздалегідь приготувала кілька страв і привезла з собою. На мій подив, ми не застали молодших синів зі своїми дружинами. Ми повечеряли, і мама Юри почала серйозну розмову.
Вона просила, щоб ми доглядали її, щоб жили в її будинку. А потім цей будинок ми успадкуємо. За всієї поваги, для мене такий поворот був несподіваним. Якщо чесно, хоч Ольга Степанівна і дала час на роздуми, я одразу знала відповідь на її пропозицію. Я одразу відмовилася. Не тому, що ображаюся, не тому, що не люблю свекруху. Просто вважаю несправедливим те, що стільки років вона нас ігнорувала, а зараз просить допомоги.
Виходить, що нам дістанеться будинок лише за умови, якщо ми доглядатимемо до неї до кінця днів. А молодшим дітям усі подарунки та увага просто так дарувалися протягом багатьх років. Більше ми до неї не прийдемо, я їй так і сказала. Нехай її найулюбленіші діти тепер допомагають. Ну і Юра, якщо хоче, нехай допомагає мамі. А будинок її нам не треба.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
