Я раніше думала, що у нас дуже дружна сім’я. Ми завжди намагалися одне одного підтримувати, спілкувалися, часто зустрічалися.
Нас в сім’ї у мами троє: я, сестра і брат, і у сестри матері, тітки Томи, двоє дочок. Ми всі з невеликою різницею, а коли виросли, то вона й зовсім стала непомітна. Щовихідних влітку ми збиралися у бабусі на дачі, дорослі нас у неї залишали часто на всі канікули.
Але яка насправді моя родина, я зрозуміла тільки, коли захворіла моя бабуся. Їй тоді було вже за 80 років, завжди вона була бадьорою, активною, а тут злягла.
Водили до лікарів – нічого не знайшли, сказали, що це старість. А бабуся стала зовсім слабка. Поїсти не може сама, в туалет потрібно довести – ноги у неї дуже сильно боліли.
Жила бабуся в своїй квартирі – велика трикімнатна в центрі міста. Діда недавно не стало, а меншу житлоплощу вона не хотіла. Все сподівалася, одужає і правнуків в гості братиме.
Спочатку їздили ми до неї по черзі, але з часом це стало набридати всім. У кого часу немає, у кого – бажання. Адже чергувати потрібно було по черзі цілодобово. Почалися сварки. Запропонувала я всім скластися на доглядальницю, але всі дружно відмовилися – грошей немає. А ле в цей же час їздити і проїдати кожні вихідні на дачі купу грошей у вигляді шашлику і напоїв гроші були… Хоча, якщо розділити суму на двох дітей і п’ятьох онуків, то виходило зовсім небагато.
Вийшло так, що з вереском і писками інші їздили, але їх візити стали рідшими, а велика частина навантаження лягла на мене.
Бабуся якось попросила мене сказати їм, щоб краще взагалі не приїжджали. Як з’ясувалося, вони могли заїхати на годинку, насварити бабусю, жбурнути їй тарілку з їжею і поїхати собі.
Їздити я теж втомилася, вдома якраз були маленькі діти, у нас з чоловіком дочка і син з різницею у два рочки. Вони зазвичай саме у той час, коли я провідувала бабусю, лягали спати, і їх вкладання лягало на плечі чоловіка, який працював цілодобово, тому я запропонувала бабусі переїхати до нас.
Не знаю, що вплинуло на неї – спілкування, правнуки або просто зміна обстановки, але бабуся розквітала! До того, ж мій суворий чоловік сам, без мого прохання став брати підробітки, щоб купити бабусі ліки, які до цього ми не могли дозволити.
Моя насилу ходяча бабуся почала просто пурхати, ходила з правнука гуляти, сиділа з ними. Чоловік натішитися не міг, що вона переїхала до нас – ми стали більше часу проводити разом.
Рідня ж зовсім не з’являлася. Дзвонили родичі періодично дізнатися, чи жива бабуся, а вона цвіла і радувати їх своєю кончиною не збиралася. Ми з ними теж практично не спілкувалися. Їздити на дачу і відзначати свята з ними вже не було бажання.
Прожила бабуся з нами 9 років, встигла навіть побувати на випускному нашого сина. Коли її не стало, то квартиру вона заповіла мені, зробиоа дарчу. Ось тут вся рідня дружно об’явилася. Моя мама кричала більше всіх, що вона її дочка і отримати квартиру мала вона… Ось і мама.
Родичі неодноразово зверталися до суду, намагаючись оскаржити рішення бабусі, але не чого не вийшло.
Зараз квартира належить мені. Через всю цю історію я. можна сказати, втратила всю рідню, але мене це не дуже й засмучує, якщо чесно, вони показали своє справжнє обличчя. Ну а ми щасливі в своїй родині, з рідними чоловіка також чудові стосунки.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
