fbpx
життєві історії
Якась дикість. Свекрів наче для нас немає. Старшому своєму синові вони допомогли у всьому: квартиру віддали, на будівництво будинку пів суми дали і сім’ю його у себе тимчасово розмістили, поки він на роботу не влаштувався. А нам – нічого! Ми своїми силами за допомогою фінансовою і фізичною моїх батьків робимо ремонт в моїй квартирі, самі живемо на знімній. Мої батьки – все для нас! У свекрів же для молодшого сина нічого не лишилося, навіть уваги. Я буквально через силу випихаю чоловіка з дому в гості до його ж батьків

Не розумію свекрів, їх насче для нас немає. Старшому своєму синові вони допомогли у всьому: квартиру віддали, на будівництво будинку пів суми дали і сім’ю його у себе тимчасово розмістили, поки він на роботу не влаштувався. А нам – нічого! Ми своїми силами за допомогою фінансовою і фізичною моїх батьків робимо ремонт у тій квартирі, що мені від батьків дісталася, самі живемо на знімній. Мої батьки – все для нас! У свекрів же для молодшого сина нічого не лишилося, навіть уваги!

Дітей у нас з чоловіком поки що немає. Живемо, робимо ремонт в моїй квартирі. Мені її батьки подарували ще в дитинстві, їм пощастило, можна сказати, наприкінці дев’яностих, отримати від держави дві квартири.

А поки що живемо на знімній.

Мої батьки допомагають у всьому, починаючи від ремонту і закінчуючи майбутньою допомогою з дитиною, бо ми ремонт закінчимо і повернемося до цього питання. Свекри ж – просто вони є. На цьому і все.

У них двоє синів. Старшому вони допомогли у всьому: квартиру віддали, на будівництво будинку пів суми дали і сім’ю його у себе тимчасово розмістили, поки він на роботу не влаштувався (пару років приблизно).

А другому синові, молодшому, чоловікові моєму, не допомогли нічим. На одного вистачило, а на іншого немає?

Власне, ось ця вся мишача метушня – хто, кому, коли і як допоміг, мені абсолютно нецікава. На свекрів розраховувати нічого. Та й допомога від моїх батьків моїх і чоловіка мені потрібна буде в першу чергу після народження дитини. І то, чисто фізична – підмінити, доглянути, погуляти і далі за списком. Гроші я і сама прекрасно заробляю, чужого не треба.

Проблема, одним словом, в тому, що чоловік не хоче з ними спілкуватися. Кожен раз я буквально через силу випихаю його з дому в гості до його ж батьків, живемо ми в сусідніх містах.

Батько там дуже гучний і не має контролю над собою. Кричить в голос, може принизити. У нього дуже запальний характер, зате відходить швидко. Мати з категорії гіперопікуючих і вічнохворих. При цьому по лікарях не ходить категорично. Загалом, картинка в будинку неприємна.

Скажу чесно, що морально там перебувати важко. Мати ниє, батько кричить. Вічне порівняння молодшого сина з собою не на користь останнього, до смішного доходить. Мені, фактично чужій на той момент людині, в першу ж зустріч розповіли про те, що «ось ця половина будинку – світла, чиста і затишна – це моя, а друга половина, яка як руїни, не скажу чия». Це був натяк на свекруху.

Матеріальна допомога? Пару раз свекри заводили розмови про те, що негоже нам на знімній квартирі жити, пора і про квартиру подумати, і знайшли вони нам квартиру з панського плеча, дешеву, на околиці міста в триповерховому будинку-бараку.

Кожен приїзд до них – ще випробування. Вони, як енергетичні вампіри, чесне слово. Потім пару днів відходимо. Загалом, я розумію, що чоловікові там тяжко. Розумію, чому спілкування він хоче припинити, мінімізувати. Але не можу це усвідомити в голові.

Для мене це дикість. Вважаю, що у онуків повинні бути всі можливі бабусі і дідусі. Що не варіант спілкування з батьками зовсім припиняти. Воно повинно бути.

З іншого боку, йому з ними важко спілкуватися. Кожен раз я ніби змушую його це робити. Саме зі мною чоловік перестав терпіти ось це відношення батьків до себе. Надивився на мої стосунки з батьками, чи що.

Мені перед його батьками навіть якось незручно. Коли почав зустрічатися зі мною, то став поступово спілкування з ними зводить на нуль.

Чоловікові тридцять років, мені майже стільки ж. Це, до речі, ще одна причина, по якій я відчуваю себе перед його батьками незручно. Все-таки вік у них вже пізньо-пенсійний. Важко буде бути самим. Старший син особливо не спілкується з ними, хоч вони перед ним і так, і сяк. У нього свої справи, своя сім’я, плюс його дружина їх терпіти не може.

Моя квартира в іншому місті, недалеко від моїх батьків, тож їм однозначно моя любов і допомога, в тому числі і від чоловіка, дістанеться. А ось свекрам – не знаю. До них добу їхати треба буде…

Ось і думаю, що робити. Не втручатися? Втручатися? Доробляти ремонт, переїхати і просто не звертати уваги на рідню з боку чоловіка?

Не знаю навіть, що робити. Якщо дасте поради – буду вдячна!

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook