fbpx
життєві історії
Якби я, звісно, знала, що тут такий казковий рай, то не чекала б цих всіх сумних подій в Україні. Так, мені шкода свою Батьківщину, але своє майбутнє дорожче. Для мене навіть просто бути тут уже величезне щастя. Це не найпопулярніша країна в Європі: зарплати тут невеликі, як і соцдопомога, яку, до того ж, непросто отримати. Країна повної гармонії. Навколо тебе – краса, у роті – смачна їжа. Глава в сім’ї – жінка

Якби я, звісно, знала, що тут такий казковий рай, то не чекала б цих всіх сумних подій в Україні. Так, мені шкода свою Батьківщину, але своє майбутнє дорожче.

Я у Португалії вже майже вісім місяців – за цей час я закінчила американські курси з розробки сайтів та знайшла віддалену роботу. Відтепер мій дім має бути саме в Португалії. З хлопцем ми після того, як я поїхала до Лісабона розлучилися. Зараз у моєму житті з’явився чоловік, з яким зараз ми плануємо спільне життя.

Для того щоб отримати посвідку на проживання в Португалії, мені довелося декларувати дохід, який має бути вищим за мінімальну зарплату на місяць після вирахування податків. Для цього я отримала номер платника податків та відкрила статус індивідуального підприємця.

Це було не дуже складно, але якщо ти не фінансовий резидент країни, то для всіх цих дій потрібен поручитель, а знайти його непросто, якщо ти нікого не знаєш у країні. Загалом еміграція – це не для всіх. Тут все набагато складніше і довше, ніж у нас, а довкола чужі мова, культура та закони.

Я закохана в Португалію, для мене навіть просто бути тут уже величезне щастя.

Португалія – дуже доброзичлива країна. Тут навіть незнайомі люди двічі цілують тебе у щічку під час зустрічі, а м’ясник у лавці вже після другого візиту починає розмовляти з тобою про життя та обговорювати рецепти.

Приємно приходити в місце, де тебе зустрічають із посмішкою, але я довго не могла звикнути до того, що на вечірці треба спочатку обняли десять незнайомих людей на знак вітання, а потім зробили те саме на прощання. На діловій зустрічі і чоловіки, і жінки вітаються за руку. Це приємно, тому що у нас жінці руку не протягнуть.

Португалія – дуже традиційна та сімейна країна, але ніхто не намагається з криками захищати ці цінності. Усі жителі Португалії бодай трохи знають англійську, бо всі фільми — і в кінотеатрах, і по телевізору — тут показують мовою оригіналу із субтитрами. Можливо, це пов’язано з тим, що субтитри дешевші за дубляж.

Місцеві жителі дуже пишаються своєю культурою та всіма відомими португальцями. Але Кріштіану Роналду тут буквально всюди: футболки, пляжні рушники, екрани телевізорів, парфуми і навіть печиво. Він виріс у неблагополучній родині і став всесвітньо відомим футболістом, тому для португальців він – приклад для наслідування.

У Лісабоні люди знають пр Україну, моє рідне місто Київ, і дуже люблять його. Наприклад, коли я відкривала статус індивідуального підприємця, робітниця податкової дуже зраділа тому, що я з Києва, і стала захоплено розповідати про свою поїздку туди.

Іноді мені бракує культурного життя: раніше я часто ходила до театру та опери, а тут опера — рідкість і квитки зазвичай розкуповують за кілька місяців. Але і без опери мені завжди є чим зайнятися. Я волонтер і допомагаю біжнцям з України, познайомилася з Лісабонською українською діаспорою.

Також я періодично займаюся серфінгом: температура в океані змінюється в різні сезони всього на кілька градусів, тому серфити можна цілий рік.

Життя біля океану – це неймовірно красиво. Ще біля океану завжди можна купити смачні та свіжі продукти за доступними цінами: різні види риби, восьминоги, краби, креветки, мідії та всякі черепашки. Краб – це португальське все, але, звичайно, після традиційної бакаляу (солона тріска). Я їла його в багатьох закладах, але найсмачнішого ми з хлопцем пробували на узбережжі Алгарве.

Є й сезонні страви: наприклад, навесні вам обов’язково подадуть до пінного равликів як закуску. М’ясні продукти тут теж дуже хороші, а в м’ясній лавці навіть можна робити попереднє замовлення. І я вже не кажу про свіжі фрукти та овочі цілий рік. У сезон полуниці, яблука та мандарини коштують менше одного євро.

Португалія – дуже традиційна та сімейна країна, але ніхто не намагається із криками захищати ці цінності. Окрім того, це толерантна країна.

Це не найпопулярніша країна в Європі серед мігрантів: зарплати тут невеликі, як і соцдопомога, яку, до того ж, непросто отримати. Але португальці добре ставляться до мігрантів.

Тут розвинена соціальна підтримка: якщо ти громадянин країни чи маєш дозвіл на проживання, тобі допоможуть з житлом, документами та роботою. Є навіть державна організація, яка допомагає мігрантам правильно та згідно із законом оформлювати документи.

Легальних мігрантів відправляють на курси португальської мови, а дітей влаштовують до садів та школи, навіть якщо їхні батьки – нелегали.

Коли друзі запитують мене про Португалію, я їм відповідаю, що це країна повної гармонії. Навколо тебе – краса, у роті – смачна їжа, а прекрасні люди доповнюють ці відчуття.

Усі мої знайомі чоловіки дуже близькі зі своїми сім’ями, особливо з мамами. Для них важливі затишок, будинок та турбота. Тому португальці охоче зустрічаються і одружуються з українками, польками – адже ми виросли з думкою, що повинні доглядати чоловіка і піклуватися про нього.

Тут поширена думка, що жінки зі Східної Європи не такі вибагливі, як португалки. Не можу сказати, що португалки саме такі, але часто вони дуже зарозумілі і впевнені в собі: на сякій-такій кобилі до них не під’їдеш.

Тут кожен платить за себе, і тільки якщо ти дуже сподобалася хлопцеві, а він хоче пустити пилюку в очі, він почастує тебе. А ще від тебе тут ніхто не чекає, що ти ходитимеш з макіяжем і на підборах: це в Лісабоні роблять саме дівчата зі Східної Європи.

У Португалії глава в сім’ї – жінка. Чоловік може на публіці показувати, який він крутий, але щойно йому дзвонить дружина, він відповідає: «Так, люба», – і біжить додому.

Тут працюють обоє батьків, і в декретну відпустку йдуть і чоловіки, і жінки. Ви маєте п’ять місяців, і ви можете їх розділити так, як вам зручно. Найчастіше на роботі залишається той, хто отримує більшу зарплату.

На мій погляд, у Португалії дуже здорове розуміння сім’ї: люди створюють її не заради свята, сукні та штампу, а тому, що люблять один одного і готові разом жити. Зазвичай тут одружуються та народжують дітей після тридцяти. Якщо ти почнеш говорити, що хочеш дітей у 25 років, тобі дадуть відповідь, що це дуже рано, ти тільки встаєш на ноги.

Багато хто живе з батьками і до 28 років, бо винаймати житло дорого, а заробляти достатньо вони до цього віку ще не почали. Але якщо пара вирішила з’їхатися, вона ніколи не житиме з батьками, як це заведено у нас. Тут молода сім’я повинна жити окремо, а якщо ви не можете собі це дозволити, то про яке взагалі спільне життя може йтися?

Зараз ми з хлопцем плануємо брати квартиру в іпотеку, а згодом я хотіла б поміняти віддалену роботу на постійну в Лісабоні. У Португалії активно розвиваються IT-технології, і з моїм досвідом це можливо. Я не хочу нікуди їхати звідси – хіба що у відпустку на кілька тижнів.

З дитинства я мріяла жити там, де тепло, де є океан. Мій день народження у грудні, і в дитинстві я заздрила тому, хто їсть у своє свято кавун. Тепер я можу їсти кавун цілий рік.

Я хочу, щоб мої діти росли саме тут. І справа не тільки у свіжій їжі, океані та сонці – хоча те, що у дитячих садках діток безкоштовно возять на пляж, справді схоже на рай. Я хотіла б, щоб мої діти росли в толерантній країні. Ти можеш щось пояснювати своїм дітям, але з певного віку школа та оточення починають відігравати велику роль у вихованні. Тому дитина відпочатку повинна рости у щасливій атмосфері та толерантному суспільстві.

А Україні бажаю скорішого миру, відновлення й процвітання, адже мільйони людей (серед них і мої рідні) почуваються щасливими лише там.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.