У нас з Мирославом двоє маленьких дітей – сину три роки, а доньці скоро буде два. Чоловік цілими днями на роботі, я одна ледве справляюся з дітьми. Допомогти більше нікому, мої батьки живуть в іншому місті, а батьки чоловіка приїжджають до нас лише на вихідні, та й то не завжди, так як ще працюють.
Живемо в цій квартирі лише рік (чоловікові у спадок від бабусі залишилася), з сусідами мало знайомі, знали тільки, що в квартирі навпроти, бабуся живе, якій, як потім з’ясувалося, 85 років. У неї є дочка, приїжджає до неї дуже рідко, але кожен день телефонує, і вважає, що цього достатньо. Є дві дорослі онуки, але одна з них живе за кордоном, а інша з бабусею не надто хоче спілкуватися.
Якось так вийшло, що я з дітьми зібралася в магазин, і зустріла свою стареньку сусідку в коридорі. Я привіталася, а вона запитала, навіщо я в таку погоду дітей на вулицю веду, холодно і сиро дуже. Я сказала, що треба в магазин, а їх нема з ким лишити.
Сусідка запропонувала посидіти з ними, а я заодно і їй хліб і молоко куплю. З тих пір ми з нею познайомилися ближче і стали спілкуватися. Звали її Марія Олегівна, живе одна вже більше двадцяти років, чоловік пішов з життя, а єдина дочка постійно зайнята, приїжджає рідко.
Я тепер, якщо треба, можу залишити з нею дітей, правда, ненадовго, так як вік у неї вже похилий, зі свого боку я теж намагаюся їй чимось допомогти: то в магазин збігаю, то сміття винесу. А іноді і з прибиранням допоможу. Мені з нею було не так самотньо, було з ким поговорити, вона так цікаво розповідала про своє життя, про молодість.
Одного разу вона попросила мого чоловіка полагодити їй кран на кухні, а я вирішила заодно, поки діти спали, піти з ним і помити у неї вікна. У цей момент приїхала несподівано її дочка і відразу ж з порога накинулася на нас: “Як вам тільки совість дозволяє. Хочете в бабусі квартиру забрати? Я цього не дозволю! А ну вимітайтеся обоє”. Я так зрозуміла, що вона про нас знала, напевно, бабуся їй про нас не раз розказувала.
Марія Олегівна стала її заспокоювати, їй перед нами було соромно за таку поведінку дочки, але вона нас просто вигнала, не дала навіть кран полагодити. Сказала, що якщо дізнається, що ми продовжуємо спілкуватися з її мамою, то викличе дільничного. Мені до цих пір неприємно від цієї ситуації, у нас є своя квартира, і мені просто приємно було спілкуватися з хорошою людиною.
Надіюсь, вона таки поговорить спокійно з своєю матір’ю, і вислухає її. Ми не хотіли нічого поганого. Я просто така людина, для якої важливе спілкування, та й бабуся дуже хороша жінка, а її історії з життя просто доводять до сліз. Ніколи не думала, що так в житті буває…
Але з іншого боку я розумію дочку Марії Олегівни. В наш час так багато людей, які хочуть нажитися на інших.
Бережіть себе та своїх рідних, і всього вам доброго!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – fakt
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
