fbpx
життєві історії
Якось рік за роком і ми перестали з родичами спілкуватися, хоча й живемо в одному місті. Я з цього приводу не сумую, а мама з татом десь-колись, все ж зустрічаються. Я молодий, і моє життя вирує в яскравому темпі. Я влаштувався на високооплачувану роботу, і прискладавши трохи грошей, купив собі доволі хороший автомобіль. – Ти що таке тітці відповів? Тепер вона ображена на весь світ!, – сказав при зустрічі батько

Якось рік за роком і ми перестали з родичами спілкуватися, хоча й живемо в одному місті. Я з цього приводу не сумую, а мама з татом десь-колись, все ж зустрічаються. Я молодий, і моє життя вирує в яскравому темпі. Я влаштувався на високооплачувану роботу, і прискладавши трохи грошей, купив собі доволі хороший автомобіль. – Ти що таке тітці відповів? Тепер вона ображена на весь світ!, – сказав при зустрічі батько.

***

Чи не найприємніша історія сталася зі мною, але не суть. Справа була так, що ще з дитинства наша рідня, часто збиралася у кого небудь за столом або навіть у них.

Але то було дитинство і коли я ріс, наше спілкування все більше зводилося нанівець. Хоча жили ми в одному місті.

Ось, мені вже 18 років і ми практично не спілкуємося. Мої батьки намагаються підтримувати з ними спілкування, та я й не проти, аби мене не стосувалося.

Я такий собі інтроверт. Час летів швидко, життя моє змінювалася по різному. Ось, я вже і автівку придбав…

І як раз, ключовим моментом стала покупка машини. Я взяв собі універсал в кінці весни. Батьків на дачу – будь ласка. Ще куди – так не питання!

Покупці машини найбільше зраділи мої дядьки й тітки, деяких я бачив в очі востаннє багато років тому. Наші дачі знаходяться через пару будинків один від одного.

А ось живемо в Харкові ми абсолютно в різних місцях. І тут ось почалося, що мій батько дав їм мій номер і ті стали дзвонити і просити відвезти їх на дачу, там город, розсаду треба те та се.

Перший час мені було нормально, так-як мені подобалося кататися на автівці, а допомогти комусь, так це взагалі нормально. Поєднував корисне з приємним.

А після почалося конкретне обдурювання. Вони мені дзвонили щоп’ятниці і просили їх відвезти на дачу, а в неділю, їм вистачало нахабства просити їх забрати, мотивуючи це тим, що багато речей потрібно перевезти.

А до дачі, на хвилиночку, 80 км. Такий ось я був добрих справ майстер.

Одного разу, у мене були плани на всі вихідні і тут як на зло мені дзвонить тітка і просить її з чоловіком відвезти. Я тут їм і відповів: ні, справи. А які справи можуть бути важливіше допомоги родичам? Правильно – ніякі.

Я все-таки відмовив і поїхав у своїх справах, на що тітка подзвонила моєму батькові і поскаржилася йому, що я ще й нагрубив їй (бреше).

Ну-ну… З того часу, мені вони більше не дзвонять, батько на мене косо дивиться. А я навпаки радий, що на одну головну біль стало менше.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page