Якось так повелося, що щороку сама купую донечці подарунок “від бабусі”, щоб вона не відчувала себе обділеною.
У мами мого чоловіка Таїсії Михайлівни дуже цікаве ставлення до онуків: дітям своєї дочки мама чоловіка завжди робить шикарні подарунки, а про нашу з її сином дитину вона може просто “забути”, а потім похапцем зібрати якийсь пакет із цукерок, що на столі недоїдені. Вже навчена гірким досвідом, я сама купую Златі ще один подарунок, щоб коли бабуся обдаровуватиме онуків, наша знову не залишилася без нічого.
Коли я вийшла заміж, то мене дуже радував факт, що мама чоловіка до нас не втручається абсолютно. Їй взагалі немає до нас справи, вона не смикає нас дзвінками та проханнями, не заглядає щодня в гості і не вчить мене жити. Вся увага свекрухи зосереджена на своїй ненаглядній дочці.
Не знаю, як там Женя сприймає мамину поведінку, але мене все цілком влаштовувало. Дзвінки раз на місяць, не часті походи у гості, повна відсутність інтересу до нашого життя. Як на мене, так ідеальні стосунки зі свекрухою. Женя їй сам дзвонив, сам їздив у гості, мене в це не вплутували.
І влаштовувало мене все доти, доки не народилася наша Злата. Коли я народжувала первістка, сестра чоловіка чекала надругу дитину. Тож на той момент у свекрухи одна онука вже була, і народження другої фурору не справило.
– Дівчинка? Ну, вітаю вас. Ні, на виписку я не приїду, дочка себе не дуже почуває, – кисло промовила свекруха, коли дізналася про народження Злати.
Тут навіть чоловіка пройняло, хоча раніше він казав, що я все вигадую з приводу різного відношення його мами до нього та зовиці Віки. Тому що він пам’ятав, як свекруха підстрибувала і плакала від щастя, коли Віка народила першу дочку. А тут кисле “вітаю”.
Чоловік тоді дуже довго мамі перший не дзвонив. Як і вона йому, власне. Тепер у його сестри було двоє дітей, причому там різниця у два з невеликим роки, тож допомога молодій мамі насправді була потрібна. А як там росте ще одна онучка, наша Злата, люблячу бабусю взагалі не обходило і не хвилювало.
Але на новий рік Таїсія Михайлівна традиційно збирала у себе всю сім’ю. Це була традиція, якій вже кілька десятків років і свекруха її дотримувалася суворо. Запросила нас. Злату маленьку ми залишити нікому не могли, новий рік все таки, тому взяли із собою.
Свекруха приділила онучці, яку за вісім місяців бачила один раз, рівно п’ять хвилин – поки ми з чоловіком роззувалися і роздягалися. Решту часу вона стрибала навколо дітей зовиці. Того року наша дочка залишилася без подарунка, але вона була малесенька і того не зрозуміла, та ми з чоловіком і не розраховували на подарунок для дитини. Проте для онучок від дочки у Таїсії Михайлівні подарунки підготували. Я на це звернула увагу, а чоловік ні.
Зараз Златі вже п’ять років, вона вже усвідомлює багато. І за п’ять років вона на жодний новий рік не отримала подарунок від свекрухи. Перший раз вона вдала, що забула, адже у неї стільки онуків! Про онучок від дочки щось не забула.
Потім дарувала такі подарунки, що було видно, що їх збирали за п’ять хвилин до нашого приходу. На тлі дорогих подарунків для тих онучок виглядало це відверто сумно. Чоловік старанно вдавав, що нічого не відбувається, а я вирішила, що буду робити по-своєму. Я почала купувати подарунок нібито від бабусі і класти під ялинку свекрухи, щоб Злата його там знайшла.
Думала, що може у Таїсії Михайлівни совість прокинеться. Та куди там! Вона вдала, що так усе й було задумано. Але дочка не засмутилася. І тоді я вирішила так робити щороку – дід мороз приносив Златі до бабусі нормальний подарунок. Щоправда, виходило накладно, адже теж треба було дарувати гарний подарунок.
Проте цього року я вирішила поговорити з чоловіком. Мені було незрозуміло, що це за постійна обов’язковість із походом до його мами. Задоволення від заходу не отримує ніхто з нас – ні я, ні донечка, ні, зважаючи на все, чоловік. Ще й витрати на додатковий подарунок. Навіщо ми туди взагалі ходимо?
Женя відповів, що це традиція, у них у сім’ї так заведено. А що, так прийнято? Обділяти його та його сім’ю? Все одно вся увага приділяється онукам від зовиці і їй самій, ми так, гарніром навколо основної страви. Якщо за себе мені не прикро, то за чоловіка сумно, але він доросла людина, то за Злату, яка до бабусі тягнеться, але вона її ігнорує, дуже дуже прикро. Про історію з подарунком я вже взагалі мовчу.
Умовлятиму Женю залишитися на цей новий рік удома. Проведемо його своєю сім’єю, а свекруха нехай із зовицею та онуками святкує. Ми там тільки зайві, як мені здається. А наполягатиме Таїсія Михайлівна, так висловлю їй усе. Гірше вже не буде все одно. А як би на моєму місці зробили?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
