Коли Іванка з Славком розлучилася в селі довго чутки не вщухали.
– Це вона не стерпіла, бо в чарку частенько заглядав, – казали одні.
– Ні, кажуть, що в сусідньому селі у нього нове кохання, – гомоніли інші.
Іванка ж знала свою правду. Вона й справді женила на собі Славка не по любові, а по не правді.
– Ну що ж, Славуню, будемо женитися? Груба я, тепер так точно не втечеш.
Славко був відповідальною людиною.
– Так, значить так, я від дитини не відмовляюся.
Вже через декілька тижнів після весілля вона повідомила, що помилилася…
Жили вони після цього, як кіт із собакою. А ось недавно – розлучилися.
Виявляється у Славка вже давно в сусідньому селі дівчина була, ось він і вирішив, що дітей в них нема, та й нема за що триматися. – не любить він її…
Іванка запакувала в чемодан всі свої пожитки і поїхала до батьків.
Славік одразу ж запропонував Орисі до себе переїхати. Та погодилась, бо давно чекала від нього такої пропозиції.
З Іванкою в нього навіть приблизно такого кохання не було.
З Орисею йдуть, аж вулиця світиться від їх щастя. Він її кожного разу з поїзда зустрічає, на пероні ласкаво обіймає.
– Ну, тут все зрозуміло! Знайшов він своє кохання! Ну і славненько, говорили сусіди, дивлячись на закоханих.
– Орисю, Василь мене до Польщі кличе. Я тут таких грошей не зароблю. Не на довго. Нам і хату треба перекрити до зими.
Орися довго не впрошувала, бо сама розуміла, що гроші потрібні, як ніколи.
Вперше він повернувся на Зелені Свята. Побув недільку біля Орисі, та й назад проситься. А дружина ніби відчувала щось не добре. Все не хотіла відпускати, а коли той таки їхав, то ридала без зупину.
Праве було серце Орисі, востаннє вона того дня бачила Славка.
Що там трапилось, один Господь знає… чи серце, чи допоміг хто…
Попрощалася Орися з Славком, вся зчорніла від цих новин. Нічого й нікого вона не слухала. Роботу закинула, не могла прийти до тями.
Якось зранку Орися розвішувала в саду одяг, як почула, що рипнула хвіртка. Жінка оглянулася, і розгубилася. Вона ніколи Іванки не бачила, тільки чула від людей та чоловіка, що та худою та чорнявою була – тому одразу ж все зрозуміла.
– Я ні на що не претендую. Просто – хотіла квіти положити і попрощатися. Як не як, а любила я його.
А ось він – тебе…
Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook