– Хіба так буває, щоб за два тижні все життя з ніг на голову? Та ж було все добре,  – ледь не плаче тридцятирічна Міла.

– Жили, будували плани, чекали дитину… Були чудові стосунки багато років, міцна сім’я. А потім – раз, всього цього не треба: він зустрів іншу! Як же так? Хіба можна розлюбити одну і полюбити іншу за кілька днів? Маячня!

Міла була абсолютно щаслива. Чоловік носив її на руках, виконував всі забаганки втім, як і до вагітності. Ну все було чудово і вмить все змінилось…

Відносини у них завжди були на заздрість багатьом. Міла ніколи не розуміла подруг, які йшли на компроміси, раз у раз прощаючи чоловікам великі і маленькі грішки.

Це від заниженої самооцінки, завжди вважала Міла. Не поважають себе жінки. Ось вона б, Міла, терпіти не стала б ні за що – ні лінь, ні пияцтво, ні хамство по відношенню до себе. А вже про зради-то і говорити нема чого. Пішла б, напевно, в той же час.

Свого часу Міла пішла в декрет, а чоловік почав працювати з потрійною силою – щоб у сім’ї «було все найкраще». Місяць тому вирушив у відрядження на два тижні в столицю.

Чесно кажучи, Мілі ідея цієї поїздки не сподобалася – все-таки восьмий місяць вагітності не жарт, хіба мало що. Хоча Міла ніколи не була істеричкою, і раніше спокійно відпускала чоловіка куди і наскільки треба – тут чомусь стало не по собі.

Хоча причин для хвилювання не було абсолютно:все було нормально, до пологів ще купа часу, поряд з Мілою залишаються батьки – це на самий крайній випадок, чоловік «в разі чого» в будь-який момент прилетить на літаку. Та й, врешті-решт, не гуляти зібрався: поїздка потрібна йому по роботі.

Чоловік поїхав, і в перші кілька днів дзвонив, писав, слав смс, зв’язувався з дружиною в скайпі. А потім раптом якось різко все обірвалося. Дзвонила, писала і розшукувала його вже Міла.

Він не загубився, немає. Відповідав, але якось скупо, односкладово і сухо. Неначе інша людина …

І приїхав зовсім іншим. Всі симптоми були в общем-то не забарився – таємничий вид, сидіння по годині в убиральні, захований телефон …

– Так у нього напевно хтось з’явився! – впевнено сказала найкраща подруга.

Міла в перший момент мало не розреготалася. Їй і в голову не прихоло таке. Швидше за все, у чоловіка проблеми по роботі, він не хоче говорити, щоб не засмучувати в такому стані Мілу.

Ні про які інші жінки в їхньому випадку не може бути й мови – просто тому, що такого НЕ МОЖЕ БУТИ …

Вони ж не перший рік разом, кохають одне одного, чекають дитину, будують плани … ще тиждень тому будували! Іншим жінкам, була впевнена Міла, в житті її чоловіка просто немає місця. Але подруга виявилася права.

Через кілька днів чоловік сам зізнався – зустрів фею. Тепер і сам не знає – чи любив Мілу, і взагалі, виявляється, не уявляв, що таке справжня любов.

Фея – знає, що він одружений, що у нього дружина при надії, – і це, за його словами, «її зупиняє». Хоча в інтернеті спілкуються щосили.

Чи було там, в столиці, щось більше, ніж розмови і зітхання при місяці, або не було, Міла не знає, і з’ясовувати зовсім не хоче. Чоловік планує дочекатися пологів, а потім … звільнитися з роботи і їхати до коханої. В нікуди.

Квартиру залишить Мілі, з дитиною буде допомагати, і нічого йому не треба, крім свободи і можливості почати життя спочатку з жінкою всього свого життя …

Сказати, що Міла в шоці і жаху – не сказати нічого. Так буває взагалі? Така любов, щоб білий світ з копієчку, і всього за якийсь тиждень? Адже розумний, дорослий чоловік, не бабій жодного разу, що не ходок. Не хлопчисько, тридцять третій рік.

Серйозний, забезпечений достатньо. Сімейний. З дня на день очікує народження сина – з коханою жінкою. І раптом такий поворот?

Може, у нього з головою щось не те? Наплювати на все те, що будувалося роками, все життя своє зруйнувати, виїхавши в нікуди?

– Та не факт, що він їй потрібен буде, без квартири, без роботи, дурник з регіону з парою трусів в валізі! – умовляє Мілу подруга.

– Ти, головне, час тягни. Час працює на тебе! Поки пологи, поки те та се, дитина з’явиться, інше життя почнеться, то в аптеку потрібно збігати, то в поліклініку, то коляску витягнути – а ти слабка після пологів … дивись, день за днем, чоловік перебіситься, втягнеться, дитини полюбить, і все налагодиться!

Потім зі сміхом будете згадувати … Головне, не наламати дров! З усім погоджуйся і тягни час! не роби «красивих» жестів. Пошкодуєш, та пізно буде. Такі чоловіки, як твій, на дорозі не валяються.

Ех, життя прожити – не поле перейти … Але Мілі не до сміху. З одного боку, нерозумно віддавати комусь хорошого чоловіка, батька своєї дитини, просто так. За щастя треба боротися. Та й залишитися одній в такий момент, на дев’ятому місяці, теж, виявляється, непросто.

Це в теорії тільки – піду, не дозволю. А на практиці – все по-іншому …

З іншого боку, всюди пишуть психологи, що триматися в таких випадках за людини категорично не можна. Хоче – нехай іде. Доля бути разом – повернеться, ну а не доля, значить, чим раніше, тим краще розлучитися …

Жити разом зараз Мілі важко, та й просто принизливо знати, що з тобою живуть тимчасово і без любові …

Як бути? Вчепитися в чоловіка і тягнути час? Або навпаки, зібрати валізу і виставити вже зараз, не чекаючи пологів? Наскільки серйозною є така «любов», що виникла за тиждень?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.