Якщо подивитися зі сторони я вдало вийшла заміж. Чоловік забезпечує сім’ю й дитину. З матеріального погляду ми – благополучна сім’я. Борис мене любить. Любить надміру, зверх міри, що бігти хочеться. Щовечора – ванна з пелюсками троянд, щовихідних – букети величезні. Це занадто.
Справа в тому, що Боря зараз не працює, ми завдяки його колишній роботі у міжнародній фірмі маємо фінансову подушку на багато років. Тому він постійно перебуває вдома, йому завжди потрібна моя увага.
Настрій Бориса залежить від того, скільки часу я проводжу з ним. Я ніби з немовлям бавлюся, тільки цій «дитині» вже 42 роки. Крім того, що я готую-прибираю, ще їжджу на курси, намагаюся зустрічатися з подругами. Але якщо мене довго немає, починається: “Мені тебе не вистачало, ти мене розлюбила!”
Я хочу жити гармонійним життям, в якому є і сім’я, і друзі, і захоплення. У Бориса ж єдине захоплення – це я. Він мені каже це прямим текстом. Але мені від цього аж подих перехоплює і бракне повітря.
Борис хороша людина, розумна. Коли я виходила заміж, він ставив якісь цілі, мав плани.
І ось уже рік він просто сидить вдома, бо може собі це дозволити. Готує вечері романтичні, оточує мене надмірною увагою і коханням. Всі мої спроби поговорити з ним на цю тему ведуть до того, що я опиняюся «примхливою панянкою, яка має все, а її щось не влаштовує».
Я втомиласявід таких взаємин і не знаю, як змінити ситуацію. Лише донечка Міланка зупиняє мене на шляху до певних кроків у вільне від її тата життя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
