Застарілий вираз «мамин синочок», означає зовсім непристосований для сімейного життя тип чоловіка, який занадто залежить від думки своєї матері. Але і чоловіки страждають, якщо дружина з розряду «мамина донечка».
– Куди він поїде, – сумно відповідає на питання Галина Аркадіївна, – тут квартира своя, тут робота престижна, за яку між іншим платять добре. А там що? Жити у тещі і працювати на пару гривень? Так мучиться син, як не страждати? Він же свою Дашу любить та й сина вона відвезла.
Віктор, син Галини Аркадіївни одружився 4 роки тому на молоденькій студентці останнього курсу. Даша була приїжджою, її мама і тато жили в іншому місті. Віктору було 28 років, він уже був самостійним, працював, навіть жив окремо від батьків в двокімнатній квартирі, яку успадкував за своїм дідом.
– Сам пробився, – пишалася Галина Аркадіївна, – машину купив, в квартирі ще до знайомства з Дашею зробив хороший ремонт, придбав меблі. А потім і оголосив: одружуюся.
Даші залишалося вчитися ще півроку, але зі студентського гуртожитку вона з’їхала відразу після того, як Вітя зробив їй пропозицію. Через тиждень приїхали подивитися, як живе донечка – батьки.
– Батько там цілком нормальний, – каже Галина Аркадіївна, – а ось мама… Все прискіпливо оглянула, все говорила, як її дитятко буде жити-господарювати, все хвилювалася, а ну як мій син буде її дочку ображати.
– Може бути закінчить Даша навчання і ви до нас? – звернулася до Віктора майбутня теща, – Як ви тут одні? А коли малюк на світло з’явиться? Хто ж вам тут з ним допоможе. Я так переживаю.
– Хоча я-то тут, – обурюється Галина Аркадіївна, – я на пенсії і ще в силах, невже я не стала б допомагати з дитиною? Та й Вітя з дружини пилинки здуває.
Спочатку і Даша погодилася, що в столиці жити краще: є куди сходити, є можливості для працевлаштування. На деякий час питання з місцем проживання сім’ї сам собою і затихло.
– Тільки з ранку до вечора невістка на телефоні з мамою висіла, – каже Галина Аркадіївна, – про все: як прокинулися, що одягла, яка погода, що приготувала, як приготувала, що я сказала, що Вітя каже.
– Мамо, – просив син, – стався з розумінням, Даша ще молоденька зовсім, вона дуже до мами прив’язана. Батько у них – колишній військовий, Даша його майже і не бачила, а мама їй життя присвятила.
За кожною дрібницею Даша дзвонила мамі, вона радилася з нею що купити, як вибрати, куди поїхати відпочити, які вибрати штори, що надіти Віктору в гості. Зрештою мама була першою, кому Даша повідомила про свою дитину.
– Приїхала тут же, – каже Галина Аркадіївна, – продуктів навезли, порад надавали. Поки Даша дитину чекала і мені спокою не стало.
– Поїдьте до них, – просила свати по телефону, – дочку нудить весь час, вона ні прибрати, ні приготувати, ні білизну погладити не може. І нехай вона прямо при вас тиск поміряє, я хвилююся.
Народжувати Дашу відвезли до батьків: інакше вона сама влаштовувала чоловікові істерику, що боїться і її батьки діставали зятя по телефону.
– Там вона нікому не потрібна, – плакала теща, – там і не підійде ніхто, а тут у нас все схвачено, та й після лікарні доньці я допоможу у всьому.
Даша народила хлопчика, з яким 3 місяці жила у батьків. Віктор брав відпустку, потім ще тиждень за свій рахунок, коли сподівався перевезти дружину і сина назад. Але Даша передумала їхати і залишилася у батьків ще на деякий час.
– Звичайно, – каже Галина Аркадіївна, – там вона лежить весь день, як принцеса, а свати над нею крила, як орлиця над орлям. Адже навіть називали онука Михайлика в честь свата батька, Вітю і не запитали.
Після повернення до міста Даша раз у раз скаржилася мамі по телефону, що вона втомлюється, що їй не допомагають, допомагають мало або допомагають не так. Михайлика годували так, як скаже мама Даші, його виводили гуляти після того, як мама звіряла погоду в столиці по інтернету і радила, що одягнути.
Одного разу вже півторарічного онука залишили на кілька годин у свекрухи, а самі Вітя з дружиною пішли в гості до друзів.
– Істерика була, – розповідає Галина Аркадіївна, – я Міші приготувала пюре з паровою котлеткою.
– Мама сказала, що свинину не можна, – кричала Даша на свекруху, – тільки яловичину і курку, ну і що, що там було навпіл, хіба мало, що пісна. Мама сказала, що не можна, як ви можете так легковажно ставитися до здоров’я онука. Моя мама ні за що б такого не дозволила, якби була поруч!
Більше Галина Аркадіївна з онуком не сиділа. Син намагався з дружиною поговорити, але Даша зразу починала плакати: мене немає кому захистити, мама говорила, що чоловік завжди черствий.
– На рочок приїхали свати і забрали її з Мішею до себе, на місяць, як говорили, – продовжує Галина Аркадіївна, – місяць пройшов, а вони не повернулися.
– Якщо ти мене любиш, – сказала Даша чоловікові, – ти переїдеш до нас. Мені тут з мамою поруч зручніше, до столиці я не повернуся. Ну і що, що квартира. Можна ж продати там і купити тут. І взагалі, навіщо квартира? У батьків трійка, нам тут буде зручніше, Михайлик завжди під наглядом.
Віктор відмовився переїжджати. Мужику за 30 років, є житло, навіщо жити з тещею і тестем? Заради примх інфантильною дружини?
– Мама сказала, значить ти мене так любиш, – плакала Даша, – любив би – переїхав.
– А ти любиш? – в свою чергу запитав Віктор.
– Так і повернувся один, – каже Галина Аркадіївна, зітхнувши, – так ні, на повернення Даші він вже й не сподівається. Вона все життя буде за мамину спідницю триматися. Батько Даші покрутив біля скроні пальцем на свою дружину і дочку, а що він може зробити проти подвійних бабських істерик. Тільки онука шкода, без всяких причин без тата буде рости.
– Я не поїду, – відповів Галині Аркадіївна син, – справа навіть не в роботі і не в квартирі. Ми будемо жити, як є. Воно мені треба? Вона в гості буде приїжджати і я…..так їй напевно буде добре. Але швидше за все наша сім’я розвалиться. Даша так і не подорослішає.
Як вважаєте, Віктору треба було боротися за сім’ю? Переїхати за нею, якщо вже така «мамина донька»?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!