fbpx
життєві історії
– Якщо ти все знаєш, не буду нічого говорити, мені потрібне розлучення, дівчина чекає дитину від мене, я повинен з нею одружитися

– Я чого -то не розумію в цьому житті, – каже Полінка, стара приятелька, – виходила за Пашку, щаслива була до небес, а зараз що? Ми ж любили один одного!

Поліні тридцять чотири роки, вона швачка в ательє, а Пашка її чоловік, зараз вони в розлученні, а були щасливою, майже ідеальною сім’єю.

– Адже ми коли познайомилися, студентами були, жебраками. Всі рівні, тільки я приїжджаючи, а він з міста, тобто квартира батьківська була, ось і все його відмінність від інших. Навчався він на інженера, став доглядати за мною, і мені він сподобався, веселий, компанійський хлопець. Так і любов у нас трапилася, одружилися.

Він така завидна партія була на той час, як же міський, в інституті вчиться, а я провінційна дівчина, та ще й в училище на швачку вивчилася, не пара йому.

Рідня його, звичайно, лихословила, що на його квартиру зазіхнула, а нам все-одно було, ми молоді, любили один одного, я і не збиралася їх багатства ділити.

Він після інституту інженером влаштувався в будівельну фірму, я на фабриці працювала, кімнату знімали, нічого, діло молоде, все через це проходили, і ми пройшли.

Син народився, щастя до небес, грошей мало, зате любові через край. Я ночами замовлення шила, костюми для дитячих танцювальних студій, поки син спав, щоб хоч якось допомогти Паші сім’ю утримувати, нормально жили, не скаржилися, навіть на квартиру по-маленьку відкладали.

А потім, Пашка придумав свій бізнес відкрити, досвіду піднабрався і вперед. Всі заощадження наші вклав, я підтримувала, як могла, ще більше стала замовлень брати, щоб сім’ю годувати, поки він на ноги встає.

І всі ми разом, все спільно, і все вийшло, не відразу, звичайно, року півтора пройшло, поки прибуток з’явилася, але ж з’явилася.

Пашка розмахнувся, квартиру більшу купив, умовляв дочку народити, я вже більше для задоволення працювала, тільки найцікавіші замовлення брала, син виріс в школі вчився, я і подумала, – А правда, чому б нам ще одну дитину не народити…

Родичі його за цей час, зрозуміли, що добра мені їх не треба, змінили думку про мене, а свекруха, так, взагалі, золота жінка, вибачення попросила, що відразу не розгледіла і не приймала мене.

Я і не в образі, напевно, з боку матері так здається, що її сина через достатку охомутать хочуть, я сама майбутня свекруха. Загалом, вона нам дуже допомагала, в плані з дитиною посидіти іноді, на більшу я і не розраховувала.

У нас ній були теплі відносини, просто так в гості один до одного забігали, поговорити або допомогти чим.

Важка це робота, свій бізнес, ось і у нас так вийшло, цей бізнес чоловіка всього забирав, не до ніжностей йому було, з сином колись пограти, так вимотує.

А потім ще я з’ясувала, що не тільки робота забирає у нас тата і чоловіка, я вже тоді, щаслива ходила, дочку чекала. А Пашка все на роботі пропадав, стала я у нього чеки знаходити в кишенях, то з ресторану, то з готелю, то з магазину квітів.

Він такий, ніколи чеки не викидає, всі витрати записує. Його питала, що це, а у нього на все чесну відповідь, на зразок вечеряв з діловими партнерами, або партнери з іншого міста, їм же треба десь зупинитися, або день народження бухгалтера, квіти купував.

Ну я і вірила, бо хотіла вірити, не могла навіть подумати про погане, він же мій рідний, улюблений і єдиний чоловік.

Коли від мами з сином повернулися, довелося засумніватися в його в словах, його «діловий партнер» по всій квартирі слідів наробив, щоб я, напевно, зрозуміла, чи не час мені його вигнати, а ще краще самій піти.

Я не стала, навіть чекати Пашку, знову навісять мені локшини на вуха, зібрала речі і переїхала до свекрухи, подумати, як жити далі, все їй розповіла, як є.

Вона й порадила, – Ти поживи, поки у мене, в себе прийди, він зрозуміє, що зробив помилку, може одумається, а ти потім і вирішиш, прощати його чи ні. – мудра вона у мене.

Я так і зробила. Тиждень минув, інша, він навіть не згадав про нас з сином, через місяць приїхав, – Раз ти все знаєш, не буду нічого говорити, мені потрібне розлучення, дівчина чекає дитину від мене, я повинен з нею одружитися…

Ага, а мені, сину і майбутній дитині нічого не винен!

– Дала я йому розлучення, – говорить Поля, – з умовою, що квартиру нам залишить, він собі ще заробить, а мені з двома дітьми жити десь треба, прогодувати я нас сама зможу, мені не вперше ночами працювати…

Поліна народила чудову доньку, свекруха і син її перші помічники, звичайно, вона з сумом згадує своє сімейне життя, але треба жити далі, дітей піднімати.

– Найцікавіше, – ще поділилася Поліна, – не склалося у нього життя з молодою дружиною, все до нас їздить, під приводом з дітьми побачитися, а у самого очі сумні-сумні, навіть шкода. Ось попросився він назад, так прийняла б його, напевно, до цього часу люблю, так не проситься, він же мужик. Сам мучиться, і нас мучить…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook