У мами є дача недалеко від міста. Щоліта ми з чоловіком, по мамине прохання, дачу облагороджуємо: то будинок підремонтувати, то з городом допомогти. Того року чоловік побудував мамі баню, а позатим – альтанку.

Мій брат, з того часу, як одружився, на дачу ні ногою – дружина його проти. Алла так і заявила моїй мамі:

– Тепер у нього є своя сім’я, і ​​наші інтереси – понад усе. Якщо вам щось треба, найміть робітників.

Що втім не заважає Аллі приїжджати в кінці літа-початку осені на дачу з порожніми мішками для дарів природи. Мама не злобливо, тому не відмовляє дружині брата в допомозі.

В цьому році у мами не вийшло вирватися на дачу – у них на роботі пройшла хвиля скорочень і на неї звалили обов’язки двох звільнених працівників. Мама дуже переживала – як так, земля не буде користь приносити?

Мама запропонувала братові зайнятися посадками, але там Алла підметушилась і брат відмовився. А ось ми з чоловіком вирішили, що свіже повітря піде нам на користь і стали звільняти вихідні від справ і поїздок, щоб мама не хвилювалася через простій землі.

Розсаду довелося купити – не особливо у мене душа до цього лежить, город після зими був прибраний нами, квіточки оновлені, теплиця доглянута. Щонеділі ми з чоловіком топили лазню, перед цим два дні ретельно дотримуючись вказівки мами.

У минулі вихідні ми з чоловіком їздили до його батьків, тому дача була порожня. Чим і скористалися брат з дружиною.

Приїхавши в суботу на дачу, ми з чоловіком виявили, що вона заселена. Ми насилу достукалися до хати, а нас навіть не пустили на поріг. Сонна Алла, відкривши двері, заявила:

– Ми здали свою квартиру – на відпустку гроші збираємо, тому будемо жити тут. Можете розвертатися і їхати додому, ми вас не запрошували.

– А мама знає? – запитала я.

– Звісно! Як ти думаєш, хто нам ключі дав? – зарозуміло запитала Алла.

Я зателефонувала мамі.

– Так, твій брат попросив ключі. Сказав – вам допомогти хочуть, – пояснила мама.

– Жити вони тут зібралися, а не допомагати. Я впевнена, Алла і пальця об палець не вдарить і нас виганяє, – поскаржилася я.

– Як жити? – запитала мама.

– А ось так – квартиру свою здали, у відпустку збираються, а жити все літо у тебе на дачі будуть, – здала я сімейство брата з потрохами.

– Якщо вони будуть доглядати за посадками і я восени урожай зберуть – нехай живуть. Відмовлятимуться – гони їх в шию, а то бач, хитрі які: робити нічого не хочуть, просиш – кричать «ми не зобов’язані», а по осені мішками все везуть. Передай, що тепер їхня черга сім’ю годувати, – винесла свій вердикт мама.

Я знову постукала в двері будинку.

– Що ще? – злобно зиркнув на мене Алла.

Я передала їй мамині слова, але що вона почала кричати, що і близько до землі не доторкнеться:

– Я все нігті переламаю! Я що на наймичку схожа? І взагалі, навіть якщо ми що-небудь виростимо, з чого це ми ділитися з кимось повинні? Треба буде – купуйте у нас, знижку зробимо.

Зрозуміло, гнати їх в шию, як сказала мама. Мене вони не послухали, тоді мама сама зателефонувала брату і сказала, щоб вони збиралися і їхали.

– А жити ми де будемо? Квартира наша здана! – розорявся брат.

– Поверніть квартирантам гроші, – порадила я.

– Не можу, – Алла сережки купила. – поскаржився брат. – А в ломбарді за них набагато менше дадуть. І що робити?

– У будь-якому випадку, це не мої проблеми. Хоч би маму до відома поставив, що плануєш тут пожити. А то і зовсім – дозволу б запитав. Це нахабство з вашого боку – робити ви нічого не хочете, а як припекло – жити приїхали, – сварила я брата.

Алла з чоловіком поїхали до Алліної мамі, обсипаючи мене і маму прокльонами:

– Ноги моєї більше тут не буде! І чоловіка не пущу! Самі в грядках копирсайтеся!

А я, чомусь впевнена, що по-осені Алла найперша на дачу прибіжить, за картоплею та яблучками. Ще й кричатимуть, що її обділяють.