Отже, моя історія така, поділюся дуже стисло.
Нам з дружиною за сорок, донечка виросла й живе окремо з хлопцем на іншому кінці столиці.
Самі ми з Кам’янця-Подільського, але жили в службовому й орендованому житлі там, де я ніс службу: Вінниця, Дніпро і тепер Київ, орендуємо тут двокімнатну невеличку квартиру.
У мене батьків нема, ріс в інтернаті, у дружини тільки мама, зараз вже похилого віку.
За всі роки, поки росла наша дочка, теща жодного разу не викликалася й не приїхала допомогти нам чи своїй єдиній дочці з дитиною, хоч на пенсію пішла рано. Та Ірина Антонівна жила для себе, як вона прямо казала, і ми поважали її рішення, справлялися самотужки.
Тільки щороку влітку дружина з дочкою їздили до тещі в Кам’янець, та оце вже зараз у зв’язку з подіями провели у Ірини Антонівни кілька місяців на початку цього року, але швидко повернулися в столицю.
Я на постійній основі служу в Києві, періодично є виїзди в гарячі точки нашої країни.
Ну а тепер суть. Повертаюся я два тижні тому з кількаденного відрядження, а у нас вдома – теща! Доброго дня, вітаю, люба моя Ірина Антонівна! І ніхто мене чомусь про її приїзд, а виявилося – переїзд, не попередив!
Мабуть, просто здогадувалися дружина і її мама, що мені це буде не до смаку, тому й провернули все за моєю спиною.
Отже, що маємо: відчула теща, що самій їй вже важко, і одноосібно прийняла непохитне рішення переїхати до нас.
Дочка, тобто моя дружина, відмовити їй не змогла – як же можна заперечити мамі.
Тобто ви уявили, яким було моє здивування, коли я виявив вдома в орендованій квартирі тещу, яка прибула в Київ «на курорт» з двома котами і нікуди не збирається більше, а в свою квартиру в Кам’янці переселенців пустила! Платять вони їй лише на комуналку, і ті копійки Ірина Антонівна залишає на власні потреби – ліки й таке інше.
А прибула вона на «курорт», оскільки мамі завжди зле, слабкість і всьо такоє, і за нею упадає-доглядає тепер дружина, наше спілкування з якою майже зійшло нанівець.
Наш пес не мириться з котами тещі, я – з нею самою.
І хоч служу я в Києві, але дружина сама винна, що я тепер уникаю дому і мчу на роботу як на свято, і навіть вареники від Ірини Антонівні мене не ваблять до квартири, яка ще недавно була моїм острівцем затишку й тиші.
Автор – Микола К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.