Ми з чоловіком разом вже 10 років, Ярослав на п’ять років мене старший. Коли ми створювали сім’ю, мені здавалося, що люблю його.
Познайомилися у спільних друзів, кілька місяців зустрілися, і Ярослав зробив пропозицію. А я й погодилася, навіть не подумала добре, не прислухалася до себе. Швидко справили весілля, через рік у нас вже народилася донечка.
Для багатьох народження дитини – це криза та перевірка взаємин на міцність. У нас той час був найкращим і щасливим. Ярик любив дочок, а мене був готовий носити на руках. Тоді я й подумати не могла, що за кілька років ми з чоловіком станемо зовсім чужими.
Пізніше народилася ще одна донька, і я ще більше поринула у домашні справи. Чоловік працював один, але він заробляє достатньо, щоб ми нічого не потребували. Я сама не помітила, як він віддалився і від дітей, і від мене.
Ярослав вважає, що його головне завдання – забезпечувати сім’ю, а все інше не має значення. Він із головою в роботі, їздить у відрядження по Україні і навіть вечорами сидить за ноутбуком.
Справи дочок давно його перестали цікавити, він усе спихнув на мої плечі. А якщо я зроблю нову зачіску чи одягну нову сукню, він цього навіть не помічає.
Раніше я думала, що це нормально, коли ми за вечір можемо одне одному і слова не сказати. Тепер мої уявлення змінилися.
Справа в тому що ми з дівчатами на рік виїхали в Польщу до моєї рідної тітки, тут я влаштувалася на роботу і там зустріла кохання.
Анджей ставиться до мене зовсім інакше, ніж чоловік. Анджей досі не одружений, він заробляв собі на машину, власне житло, подорожував. Ми мали кілька неймовірно щасливих місяців, він дуже любить моїх дівчат і хоче щоб ми жили з ним.
Анджей постійно дарує квіти та цукерки, запрошує до кафе. З ним я весело проводжу час, з ним мені цікаво та добре. Таких емоцій з чоловіком я ніколи не відчувала. Тепер я розумію, що Ярослава ніколи по-справжньому не любила.
Зараз, на Великдень, ми повернулися додому. Але щодня я спілкуюся з Анджеєм, ми розуміємо, що створені один для одного, забути його я точно не зможу.
І що тепер робити? Зберегти сім’ю заради дітей? Так донечки виростуть та поїдуть. А мені доведеться й далі жити поруч із Ярославом. Навіть сама думка, що мені до кінця своїх днів доведеться жити під одним дахом з нелюбим чоловіком, мене лякає.
Думаю, після Великодня нас з чоловіком чекає серйозна розмова.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне.