Ярина їхала з міста до стареньких батьків, і погладжувала рукою вже чималенький животик. – Ох ти й надумала. Де була, там і їдь, поки люди в селі не побачили тебе пузату, а то розмов буде, до нового року не заспокояться. – Ярина в ту ж хвилину розвернулася. Сергій дуже чекав цю дитинку, а те, що життя в одну мить закінчилося, та хіба ж вона винна? Платити за оренду не було чим. Та одного дня вона зустріла подругу.
***
Яринка народилася і виросла в селі. Але дівчина росла сильно розумна і талановита, і батьки відправили вчитися її до найближчого міста, туди їхала вся молодь з цього села.
Хто вчитися, а хто працювати.
Велика частина з них, вважала за краще там і залишатися, тому саме село здебільшого складалася з бабусь і дідусів, молоді практично і не було.
Ярина спокійно навчалася у міському університеті, там же навчався її хлопець, з села. Потім вони влаштувалися на роботу. Вона в меблеву фірму, а він туди ж, але водієм.
Вони вже жили разом, і Ярина чекала дитину. Планували одружитися, але її нареченого не стало.
Ярина плакала, але, що тепер робити. У декреті, в місті, в орендованій квартирі, вона не зможе прожити одна. І вона прийняла рішення повернутися додому, до батьків. Там народити, а потім і на роботу вийти.
Але приїхавши додому, мати виставила її за поріг, після довгих пояснень:
– Ти, що ж це, зганьбити нас вирішила? Ми тебе вивчили, в місто відправили, а ти ось як виходить?! Іди і не повертайся!
Ярина не очікувала такої реакції, але вирішила поїхати. Повернутися назад в чуже для неї місто. Їй не залишилося вибору, вона вирішила все змінити. Весілля не було.
Вона брела на зупинку, але зустріла свою давню подругу. Та, теж їхала у справах в місто, і запропонувала підвезти Ярину. По дорозі Ярина все їй розповіла, як закохалася в Сергія, як він її любив, як вони хотіли малюка, як планували одружитися і жити. І як різко все змінилося.
-Подруга, ти що удумала? Це єдине, що у тебе залишилося від коханої людини і ти хочеш це “прибрати”? Думаєш, все забудеться? Так ти ж потім сумувати будеш сама.
– Мені ніхто не вірить, що це дитина Сергія. Мені жити нема на що, як я зможу підняти сама дитину?
Тут подруга Ярини різко загальмувала.
– Як це ніхто не вірить? А ти до мами Сергія ходила? Казала їй?
-Ні. Ні до чого це.
-Так, стоп. Мої справи почекають, твої тим більше.
Подруга Ярини розвернулася і попрямувала прямо до будинку Сергія. Вона буквально силою змусила розповісти, що сталося у них з Яриною і до чого це призвело.
Катерині Іванівна, подивилася на двох подруг, і закрила обличчя руками. Беззвучний плач. Такий гучний і невтішний. Дівчата стояли і мовчали…
-Дитиночко моя! Дякую тобі! Я ж вже й не сподівалася! Нікого в мене і не залишилося, сама одна на цьому світі. Чоловік і син залишили мене. Радість то, яка! Я ж уже і сама про погане думала. А у мене тепер нове життя почалося! Дякую тобі. А жити будеш у мене! Дитинку на світ приведеш, разом виховувати будемо. А там видно буде, дочко, хочеш на роботу виходь, а не хочеш, так помагай тут по городу, у мене ще пенсія є. Проживемо.
Ось так, рідна мама погнала, а свекруха прийняла, як дочку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
