fbpx
життєві історії
Яринка стояла за дверима, зіщулилася, принишкла і слухала. Її лякали підвищені інтонації, вона відчувала нервову напругу в повітрі. Своїм чотирирічним розумом Яринка вловила: мама її хоче, тато – ні. Перед Наталею постав найважчий у її житті вибір

Все у них було добре, жили душа в душу, не сварилися. Навіть друзі-знайомі їм по-доброму заздрили.

Все – та не все. Вже сім років не посилало небо Наталі й Георгію діточок. А як же хотілося! Що тільки не робили, куди не їздили, до кого не зверталися…

Все було марно. Як і вдавалося понести – не вдавалося виносити.

Колись Наталиній мамі приснився сон. В ньому її мати, Наталина бабуся, яка вже давно відлетіла в інші світи, сказала дочці, щоб Наталя, її онука, знайшла дитинку не в собі, а там, де багато не потрібних дітей. І то буде її доля і щастя.

Відтоді і почала Наталя вмовляти чоловіка взяти дитинку в дитбудинку.

Георгій не надто радів з такої ідеї, але хотів бачити дружину щасливою. Розумів, що її це бажання не полишає, тому і здався, погодився.

Так в їхньому домі з’явилася трирічна Яринка.

Чому не немовля? Вирішили, що з такою дитиною легше буде. Та і припала Наталі до душі саме ця дитина: така надія в її пронизливо-сірих оченятах світилася, заглянули вони Наталі в саму душу.

Директорка дитбудинку сказала їм тоді: «Якщо що, за вами право повернути дівчинку».

«Наче про річ якусь говоримо… Не буде такого!», – подумала, але не сказала вголос Наталя.

І ось через півроку стало ясно і зрозуміло: Георгій дівчинку не полюбить, його серце глухе й закрите для чужої дитини. Яринка його дратує, через це Наталя з чоловіком сваряться, ображаються один на одного.

Обом стало нестерпно.

А як Яринці? Як могли, вони ховали свої негаразди й непорозуміння від дитини, але хіба вона не відчувала?

Настав день, коли дійшли межі. Вночі Георгій сказав: треба дівчинку повернути, бо їхня родина розпадеться.

Весь наступний день Наталя думала, і не могла прийняти рішення. Вирішила ввечері ще раз спробувати поговорити з чоловіком, зробити останню спробу вмовити його. А якщо вже не вийде, тоді… Що – тоді?

Наталя й сама не знала…

Вже чотирирічна на той момент Яринка стояла за дверима, зіщулилася, принишкла і слухала. Її лякали підвищені інтонації дорослих, вона відчувала нервову напругу в повітрі. Своїм дитячим розумом Яринка вловила: мама її хоче, тато – ні.

Перед Наталею постав найважчий у її житті вибір. Відтягувати його вже було не можливо. Вона вклала дівчинку спати, повернулася в спальню, сіла на краєчок ліжка. Дивилася на чоловіка. Він все прочитав в її очах, надто добре знав дружину. Вони ж так давно разом!

– І ти знехтуєш нами? Нашим спільним життям, нашою сім’є? Хіба воно того варте? Чи віддячить вона тобі? Оцінить? – запитав. – Чи ти вже не любиш мене?..

– Люблю. І не знаю, як буду без тебе… – Наталя ковтнула клубок болю, що викотився з її душі, підступив до горла, щоб вирватися назовні, але вона його не випустила. – Але ти… Ти дорослий, Жоро… Ти не загубишся в цьому світі, в житті. Не пропадеш… Я знаю. А вона – вона маленька… Вона нам повірила! Мені повірила… Така зрада може бути фатальною для неї, може зламати її назавжди. Я так не можу. Навіть заради тебе і заради нас… Прости.

Через два дні речей Георгія в будинку не залишилося. Розлучення відбулося тихо і, за згодою обох сторін, навіть без їхньої участі. Тільки папірець на руки отримали з суду.

Нестерпно важко було Наталі перший час. Ще важче, коли дізналася, що у Георгія вже є нова кохана.

Хотілося втекти від усього світу, коли їй розповіли, що у колишнього чоловіка і його нової дружини народився синочок.

…Але в неї була Яринка. Маленьке віддане, тепле і довірливе створіння. Дівчинка линула до неї, відігрівала, зцілювала своїми рученятами, обіймаючи Наталину шию, тулячись до неї ночами.

І Наталя в якусь мить зрозуміла, що знову радіє життю, радіє ранкам і вечорам з донечкою, радіє вже навіть за Георгія, за його щастя.

Ось тоді і прийшов в її життя Микола. Три роки вони вже разом. Через місяць Наталя має народити їхню спільну донечку, Яринчину молодшу сестричку.

Дай Бог, щоб цього разу у них у всіх все було добре!

Автор – Олена Мірошниченко.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook