Є у мене подруга Алевтина, яка знає, як вигідно ходити в гості, але ще краще у неї виходить дешево запросити гостей.
Є у нас кілька родин знайомих, які коли запрошують в гості кажуть:
«Нічого приносити не треба, у нас все є, просто приходьте і все.»
«Ось до таких і треба тільки ходити, – говорить моя подруга, – це буде вигідно.»
А щоб не зовсім з порожніми руками, вона купує кілька рушників кухонних, ну таких маленьких, знаєте, по 20 гривень за штуку, з символом року або веселенькі якісь, і ось вона в дамках, і всією сім’єю на цілий день до кого-небудь йдуть 1-го січня. приміром, і там їдять, п’ють і ще їх розважати треба, і так до вечора …
А деякі господині, особливо після випитого, ще й з собою їм дають салатиків, фруктик дітям, і вони не відмовляються, адже і додому щось принести таким “наївним” чином вдається.
«А хто каже, що навпіл зберемося або так: ви – спиртне, ми – їжу, то я кажу, що не вийде, ми їдемо або щось ще, і не ходимо до них,» – ділиться своїм досвідом зі мною Алевтина. – А чого до них ходити, тільки витрачатися…»
Ось так люди пристосовуються.
Але ми з чоловіком чомусь так не можемо, завжди напоготові і запрошуємо гостей до себе. А якщо грошей немає, так і не запрошуємо зовсім.
Уляна ділиться зі мною, як дешево зустрічати гостей: “Треба наготувати млинців цілу каструльку – і частування є.”
А я їй: “Млинцями годувати 1-го січня?»
«Ну знаєш, на дурнячок і оцет солодкий, кому не подобається нехай не приходять. Або щось з тіста, без м’яса, ну як італійці – піцу, наприклад, вони ті ще економщики, знають в цьому толк»
«Так в піцу ж ще начинку покласти якусь треба» – кажу я їй.
“Ну взагалі-то тааак,» – тягне вона, – тому не дуже вигідно виходить, млинці краще. Та й ще», – вчить мене вона, – я тих, хто без подарунків приходить – не запрошую потім більше”
«Ну а якщо вони з рушничком?» – уїдливо я питаю.
Вона заусміхалася і сказала впевнено:
«Таких теж не треба запрошувати…»
«Але ти ж так ходиш…» – не вгамовувалася я.
«Ну я – то інша справа. Я весела, мене прикольно запрошувати і без подарунків, я їх усіх розважаю завжди, а то вони сидять такі нудні. За це теж платити треба, ти так не вважаєш?»
«Ну. не знаю, – сказала я, – треба за це платити чи ні, тобі видніше…»
Не втомлююся дивуватися людям, навіть своїм подругам. І чому я такою не вмію бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
