fbpx

Є у мене сусідка Валентина Олексіївна, самотня бабуся. Ну й десь рік тому я помітила, що моя сусідка стала зовсім слабенька, важко їй навіть у найближчий до нашого будинку магазин самій вже сходити, сумки з покупками донести і на третій поверх підняти. От і вирішила я допомогти їй по душевній доброті, так мене колись навчили. Як же я пошкодувала про це, аби ви знали! подумала, може, старій жінці вже не хочеться їсти одну пшеничну кашу. Пішла до магазину, купила якихось інших продуктів, яблук, яєць. В планах моєї сусідки було переписати двокімнатну квартиру в нашому під’їзді, на улюбленого сина. Тільки уявіть собі! Я вирішила підрахувати, скільки грошей у мене йде на один похід у магазин для сусідки

Є у мене сусідка Валентина Олексіївна, самотня бабуся. Ну й десь рік тому я помітила, що моя сусідка стала зовсім слабенька, важко їй навіть у найближчий до нашого будинку магазин самій вже сходити, сумки з покупками донести і на третій поверх підняти. От і вирішила я допомогти їй по душевній доброті, так мене колись навчили.

Як же я пошкодувала про це, аби ви знали! Та про все по порядку розповім, сподіваюся на поради.

Як я вже сказала, близько року тому я помітила, що Валентина Олексіївна здала. Якщо раніше вона могла спуститися з третього поверху, посидіти на лавочці, поговорити про всяке-різне з іншими пенсіонерками і пройтися навколо будинку, то тепер для неї цей марафон став надто складним.

Максимум, що може моя сусідка бабуся, це вийти з під’їзду подихати свіжим повітрям. А потім вона просто чекає на когось із мешканців, щоб допомогли їй піднятися нагору. Здоров’я вже зовсім не те.

Валентина Олексіївна, до слова, не зовсім одинока, в неї є один син так точно. Але останніми роками його не видно. Певне, багато роботи, сім’я. Сам він уже теж немолодий, але це так сумно, коли твоя мати змушена звертатися по допомогу до інших людей, просто заради того, щоб потрапити до себе додому?

Син прийде до неї раз на півроку з пакетами їжі, посидить – і бувайте. Нема його. А бабусі що робити? Одним словом, у якийсь момент я вирішила допомогти Валентині Олексіївні. Просто так, щиросердно.

Я почала приходити до неї час від часу, допомагала чим могла. Ось, наприклад, протерла пил по всій квартирі, а його там стільки зібралося! Потім подумала, може, старій жінці вже не хочеться їсти одну пшеничну кашу. Пішла до магазину, купила якихось інших продуктів, яблук, тих самих яєць. За свої гроші, само собою.

І це неодноразово відбувалося, я вас запевняю. Далі ми почали виходити удвох з бабусею надвір. Вечорами, я ж удень ще й працюю. Тобто я доглядала бабусю як рідну весь цей час.

Кілька разів приходив і син, Вадим. Але поводився звичним чином. Прийти, переконатись, що вона ще жива. І піти за півгодини-годину. Хіба це нормально? Хіба може називатися сином людина, яка настільки байдуже ставиться до власної матері? Я, якщо чесно, у ці моменти спеціально до них у квартиру не заходила. Мене просто трясло від обурення. Ну а як іще?

Але Валентина Олексіївна постійно захищала свого вікового синочка. Жаліла і лише продовжувала мені розповідати, яка у нього «складна» ситуація. Троє дітей, незадоволена дружина і купа роботи. Але давайте міркувати логічно: якщо він такий зайнятий, значить, у нього і гроші є, так міг би і доглядальницю якусь найняти, вірно? Але ні, мабуть, поскупився синочок для рідної матері.

А потім якось у нашій розмові випливла одна тема, яка змусила мене замислитися. Виявилося, що в планах моєї сусідки було таке: переписати всю свою нерухомість, а саме двокімнатну квартиру в нашому під’їзді, на улюбленого сина. Тільки уявіть собі. Я все розумію, вони рідні. Материнські інстинкти і все таке.

Але давайте чесно. Я цілий рік доглядала її, прибирала, купувала продукти, гуляла з нею. Робила все те, що мав робити він насправді. Хіба ні? І така ось мені подяка. Словом, допомогу мою ніхто не оцінив.

Після того випадку ми ще кілька разів торкалися цієї теми. І я повністю переконалася в настрої старенької. Її син – це її син, хоч би яким безвідповідальним він був. Я навіть натякнула: мовляв, ви ж самі бачите, хто подає вам цю склянку води на старості років. Але вона – ні в яку.

І щось у мене всередині обірвалося. Я зрозуміла, що, можливо, він такий неспроста. Що невдячність – це просто риса характеру їхньої родини і чужого добра вони просто не бачать. Певне, так і є.

Тоді я і вирішила зменшити оберти. Почала рідше приходити, менше спілкуватися з бабусею, з нею няньчитися. Дала зрозуміти, що у мене теж є справи, але я, проте, знаходжу час на допомогу чужій людині.

Потім я вирішила підрахувати, скільки грошей у мене йде на один похід у магазин для сусідки. Розумієте, не те щоб я купувала їй червону ікру, для себе таких коштів немає. Але продукти в магазині – вони, знаєте, не безкоштовні. Навіть побутова хімія, щоб посуд помити. Вона що, з неба валиться?

Ну так ось. А я, між іншим, робила покупки впродовж цілого року! І що отримала натомість? Жодної подяки.

Тому немає нічого дивного, що, зустрівши недавно сина бабусі, того самого «зайнятого», я запропонувала йому якось закрити цей рахунок. Будьте впевнені, я заокруглила цифру в меншу сторону. І все одно вийшла чимала сума. Так а чого він чекав? Але його відповідь була напрочуд хамською і грубою.

Він сказав, що нічого нікому не винен, крім своєї матері. І свої борги він віддаватиме їй так, як йому цього хочеться. І просто пройшов мимо мене. Якими нахабними бувають люди!

Але просто так залишати все це я не збираюся. Маю намір звернутися до юриста та подати на нього до суду. Або взагалі на всю їхню сімейку. Люди, які не цінують чужого добра та допомоги, мають відповідати за законом. Адже так буде найправильніше.

На жаль, справа ця не швидка, я розумію, знайомих спеціалістів у мене немає. А я шукати таку інформацію в Інтернеті не вмію, мені теж не 25 років. У мої 58 я чудово розумію, що спускати людям подібне ніяк не можна. Інакше сядуть на шию і самі приходитимуть до мене по їжу. Сядуть і ноги звісять. Що синок, що його матуся.

А я просто вирішила одного разу проявити доброту. Лише добровільна допомога. Тепер знатиму, що в наш час ніяк не можна так робити. Порадьте, якщо ваша ласка, як мені тепер поводитися?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено

You cannot copy content of this page