Є в мене тітка, мешкає в селі, у неї три дочки та син. Одна дочка, найстарша, живе у сусідньому місті за 30 кілометрів, але ми не спілкувалися. Тітку я зазвичай провідувала раз років десь 5. І ось вони нас запросили до себе трохи пожити, поки в Чернігові так неспокійно. Запросили самі, до слова, будинок у них великий.
Наша родина складається зараз з трьох людей: я, моя мама і малий, а чоловік служить.
І ось ми поїхали, нам відвели кімнату окрему, все нормально. Але одного разу доля звела нас із цією тітчиною старшою дочкою в селі – дочка приїздила до мами. Ну, ми поспілкувалися, довідалися, що за 10 днів у неї ювілей – 50 років.
Наступного дня ми повернулися в Чернігів.
Вони нас на той ювілей не запрошували, сказали, що не святкуватимуть, але ми вирішили, що це привід побудувати теплі родинні взаємини.
Поїхали ми, привезли подарунок – золотий браслет. Посиділи, мляво поспілкувалися, якось я не бачила в неї радості від нашого візиту, запросили їх до себе, але вони жодного разу так і не подзвонили, і звичайно, не приїхали.
Днями поїхала знову відвідати тітку з приводу її 80-річчя, купили подарунки їй та її чоловіку заразом. Знаючи, що до села повернулася жити з чоловіком її друга дочка зі сходу України, яку я не бачила з дитинства, купили, окрім продуктових подарунків для тітки, ще дорогеньке ігристе, червону ікру, червону рибку, гарні консерви для застілля. Наївно я вважала, що сестра прийде з чоловіком увечері, посидимо, відзначимо ювілей. Приїхали ми на обід, сидимо, обідаємо, тітка відкрила ігристе, сказала, що більше нічого не п’є.
Ось сидимо, розмовляємо, раптом двері відчинилися, і повз нас хтось прошмигнув, на ходу кинувши «привіт». Я одразу зрозуміла, що це вона, сестриця, але вона навіть не затрималася біля нас, а одразу шмигнула в кімнату і щось почала жбурляти на стіл, а ми сиділи на кухні.
Я дуже здивувалася такому приходу і, вийшовши з-за столу, підійшла до неї, обійняла її і щось їй сказала, мовляв, рада бачити, ти що, як не рідна. Вікторія щось буркнула незрозуміле.
Все це було на очах її батьків. Я повернулася до столу. Спілкуватися з нею більше не було бажання. Мама моя щось там у неї питала, вона ледве цідила у відповідь. Потім її мати, моя тітка, у неї спитала, де чоловік і чи прийде він. Виявляється, він там комусь щось допомагав, закинув за комірець та спить, тож не прийде. Потім через деякий час, коли всі були на вулиці, а я на хвилинку зайшла в будинок, зазирнула вона і сказала: «Бувай, я пішла». Ну, бувай, так бувай. Я подумала, що ввечері вона прийде із чоловіком.
Увечері їх нема. Попросила тітку зателефонувати та запитати, чи прийдуть вони. Та подзвонила, сказала, що чоловік спить і досі, і вони не прийдуть.
Та добре, посиділи ми з тіткою та її чоловіком, відкрили гарного червоненького. Ну, гадаю, може вранці ті прийдуть. Вранці тітка сказала, що чоловік зайнятий на якомусь похороні. Сама сестриця теж більше не прийшла та не подзвонила. Коли це стало ясно, я забрала з шафи банку червоної ікри. Залишати пригощення дороге для таких родичів я не стала.
Тітка сказала, що зять приходить лиш зрідка, перевірити, що в холодильнику після гостей лишилося. Я вважала, що вистачить з них і червоненького, що лишилося, і інших делікатесів, які ми привезли. Я тітці прямо сказала, що ікра була для родинного великого застілля, а оскільки його не було, я її назад забрала.
Тож грець із ними, із цими родичками. Тепер я думаю, що не скоро поїду до села, а може, взагалі більше не поїду.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
