fbpx
життєві історії
Євген з суворим виразом обличчя заявив, що якщо я не подарую йому дитинку, то він подає на розлучення. Навіть моїй мамі по це сказав, коли ми в неділю в село приїхали. Мама вся в сльозах мене благає змінити свою думку. Що діти це чудово. Я все розумію, але ж ми ще до весілля з ним про все домовилися. – Живемо лише для себе і насолоджуємось життям по-повній!

Євген з суворим виразом обличчя заявив, що якщо я не подарую йому дитинку, то він подає на розлучення. Навіть моїй мамі по це сказав, коли ми в неділю в село приїхали. Мама вся в сльозах мене благає змінити свою думку. Що діти це чудово. Я все розумію, але ж ми ще до весілля з ним про все домовилися. – Живемо лише для себе і насолоджуємось життям по-повній!

Ми з Євгеном з одного села. Жили не багато, так скажемо. Тому й робили все можливе, щоб нарешті вибратись із злиднів і нормально жити ні в чому собі не відмовляючи.

Не одразу ж все йшло гладко. Чоловік змінив кілька направлень, поки зрозумів, що його, і що буде приносити хороший дохід.

Я також не сиділа склавши руки. Спершу працювала за своєю спеціальністю. Я майстер манікюру. Але чомусь серце мені підказувало, що це не моє. Я з дитинства любила дивитися, як мама пекла солодку випічку. Спершу їй допомагала, а згодом і сама стала пекти різні вироби.

Крок за кроком, я вийшла на доволі високий рівень у своїй справі. Скажу зараз одне, тепер я навчаю молодих хлопців та дівчаток цієї непростої справи.

Заробляю я дуже добре.

До війни ми з Євгеном їздили по три рази на відпочинок за кордон. Мене все влаштовувало. У нас свій заміський двоповерховий будинок, облаштований за останнім “писком” моди.

Ще хочу додати до розповіді те, що ще перед весіллям ми з чоловіком домовилися, що не будемо народжувати дітей.

Я так мріяла жити чисто для себе, що діти не входили в мої плани.

Євген погодився на мою пропозицію. Він, до речі, з багатодітної сім’ї. Ще й самий старший. Жилося йому не легко, оскільки він був для своїх молодших братів та сестричок другим батьком. Самі розумієте…

Мені здається це війна так вплинула на мого чоловіка. Ми нікуди не їздимо вже який рік. (спершу була ж корона).

Євген більше часу проводить дома, оскільки бізнес вже набрав хороших оборотів. І ось йому в голову засіла ідея, що ми повинні стати батьками.

– Ти тільки глянь на Оксану з Петром. В них двоє чудових малюків. Їм є для кого жити. А що ми з тобою будемо робити на старості літ?, – каже мені чоловік.

А мене аж тіпає від самого слова – діти!

Ну не для мене це материнство і все. Але ж мене дивує його наполегливість.

Ми навіть до моїх батьків коли у вихідні заїхали, він мамі сказав, що якщо я не погоджусь на його пропозицію, то скоріш за все нам прийдеться розлучитися.

Я в подиві від такої заяви. Мама зі сльозами на очах просить мене змінити свою думку. Що діти це дуже круто. Але ж я не розділяю їх думку.

Вчора ми сіли з Євгеном за “стіл переговорів”. Я йому сказала, що навіть якщо це і станеться, я не буду займатися малюком, оскільки, по перше, не маю для цього бажання, по друге – вільного часу.

– Якщо ти погодишся на те, щоб малюком займалася няня, я подарую тобі таку бажану дитинку, – сказала йому в кінці розмови я.

Але Євгена така ситуація не влаштовує. Йому потрібно, щоб я сіла в халаті дома, і займалася суто дитиною.

Ось написала це сюди, щоб хоч ви мене переконали, що я роблю все правильно.

Як я маю ще пояснити чоловіку, що це погана ідея з дитиною. До того ж ми давно узгодили, що нам це не потрібно.

Мені слів бракує, я така засмучена через все це.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

Передрук без посилання на ibilingua – заборонене!

You cannot copy content of this page