Їдемо оце з сестрою у Київ з Маріуполя, валяємося кожна на своїй полиці – спеціально беремо верх і низ в одному відсіку, щоб ніхто не заважав.
Ідилію порушує поява бабусі з ціпочком, яка зі словами «Ось ми і прийшли, а поличкою мені дівчинка поступиться» плюхається мені на ноги. Ну, ви здогадалися: квиток у неї на верхню, а хоче їхати на нижній і вважає, що я зобов’язана поступитися.
За «дівчинку», звичайно, спасибі, але поступатися я не буду: спеціально моніторила продажу квитків і купила свої заздалегідь, за 20 днів, щоб їхати з комфортом. Так, я не знаю, як бабці їхати на верхній полиці, але хіба це моя проблема? Це проблема тих, хто купив їй цей квиток. Чому, якщо її рідним все одно, мені має бути не все одно?
Почувши відмову, бабулька почала скандалити на весь вагон, провідниця ж додумалася попросити мене поступитися поличкою, щоб припинити крики. Кумендно, чесне слово.
Я порадила провідниці самої поступитися бабусі своїм ліжков в купе провідників, якщо не вміє вирішувати конфліктні ситуації по-іншому. Питання потім вирішували з начальником поїзда, який перевів бабусю кудись в інший вагон.
Після того, як все затихло, сестричка з сумом підвела підсумок: «Ось ти вмієш захиститися, ти і будеш на нижніх їздити, а мене б точно зігнали».
Що ж, будемо вчити відстоювати те, за що заплатила свої гроші. А то ціни он які – 800 гривень з гаком квиток, а поступатися треба чомусь.
А ви зі мною згодні, чи я не правильно вчинила з бабусею?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
